Весілля, медовий місяць, переїзд у квартиру чоловіка. Все сталося швидко, Олена була щаслива. Почалися трудові будні, сімейне життя.
– Олено, завтра їдемо до моїх. Батько на шашлик запрошував.
– Мати на пироги кликала, їдемо на вихідні.
‐ Брат у відпустку приїхав, треба побачитися. Збір у батьків, будуть усі.
– Ювілей батька.
– День народження матері.
– Свята травневі, жіноче свято, Новий рік…
– А куди нам їхати, твої далеко. А тут весело, рідня завжди.
Щоразу запрошення звучало за одним зі сценаріїв. Так, батьки Олександра жили близько, за сімдесят кілометрів від міста, велике селище.
До матері та Олега, вітчима Олени, добиратися треба сто двадцять кілометрів, а батько живе взагалі в іншій області. Вони у розлученні давно.
Наче не так багато, п’ятсот кілометрів до батька, до матері сто двадцять, але Олена їх не бачила давно.
З останньої зустрічі пройшов рік, але тоді мати із вітчимом приїжджали самі. Батька Олена не бачила вже два роки. Стільки часу минуло після весілля.
Якось Олені зателефонувала мати.
– Доню, я давно на тебе чекаю, раніше ти часто приїжджала. Гаразд я, але батько твій захворів. Ти б відвідала його. У нього більше нікого немає.
– Що з ним?
– Він би сам ніколи не сказав, сусід зателефонував. Треба б тобі з’їздити.
– Добре, мамо, я постараюся, а потім і до вас приїду.
– Приїжджайте разом. Олег шашлик зробить. Але ти спершу до батька.
– Я намагатимуся.
– Оленко, вранці у суботу їдемо.
– Сашко, у мене батько захворів! Треба його відвідати. Давай бодай одні вихідні присвятимо моїм батькам. Потім до мами заїдемо.
– Що? Там мати чекає, треба грядки полоти, дощі пройшли.
– Там народу багато, впораються і без нас один раз!
– Ні, так не можна, мати чекає. Хто все робитиме? Там ще…
– У мене захворів батько!
– А як же ми?
– Один раз!
– На цей раз ми поїдемо до моїх, а коли будуть вільні вихідні, то з’їздиш до батька.
– Вільні вихідні? Коли вони будуть? Ми їдемо на шашлик – прополювання. На пироги – прибирання. Твій брат приїхав, дні народження, свята – готування.
– Тобі завжди весело, ти нічого не робиш, спілкуєшся з ріднею, а я працюю. Крім усього цього ще й за твоїми племінниками наглядаю, бо їхні батьки відпочивають!
– У них все просто, діти в селі – вони відпочивають. А те, що поряд річка, що діти тікають… Коли всі вони втекли купатися, хто був винен? Я! Не додивилася! А де ж були батьки? Їхні батьки!
– Важко було доглянути, ти тоді була одна на вулиці. А матері треба допомагати.
– Тільки допомагаю одна я! Усі відпочивають. Усі! Цього разу впораєтеся без мене. Не хочеш їхати зі мною, я поїду сама, потягом.
– Ти не можеш! Ми ж не просто так їздимо. Нас там годують, шашлик, пироги, вважай, що ти відпрацьовуєш нашу їжу.
– Відпрацюй її сам! Мені набридло одній відпрацьовувати за всіх. Шашлик та пироги всі їдять!
– Так не можна. Я вже сказав, що ми обов’язково будемо. А наступного вихідного день народження моєї сестри. Свято буде.
– На свято поїдемо, а зараз я до батька.
– Олено! Там же родина!
– Мої батьки також родина! Чому ми їм не допомагаємо?
Олександр не знайшов, що відповісти. Промовчав. Він гадав, що Олена поїде з ним, як і завжди, але в п’ятницю ввечері вона зібрала сумку і пішла до дверей.
– Ти куди?
– На потяг. Ти ж відмовився їхати зі мною.
– Ти всіх підводиш!
– У мене захворів батько, мені треба всіх своїх відвідати! З твоїми ми кожний вихідний. Все, у мене потяг за годину.
– Значить, тобі важливіший батько, який тебе не виховував?
– Він мене виховував до десяти років, а потім ми часто бачилися. Він мій батько! Це не обговорюється.
– Бувай, до понеділка. Я з потягу відразу на роботу, якщо, звичайно, повернуся. Раптом там щось серйозне.
Мама перебільшувала, вірніше сусід батька не так усе зрозумів. Запалення легень, але батько був уже вдома. Дочці він був дуже радий.
Вони разом сходили в ліс, потім Олена зібрала смородину, зварила варення. У батька був тільки сад, але великий. Сусід приніс риби, підсмажили. Час провели добре.
Олена, повертаючись додому, заїхала до матері. Зробила всі свої справи та вийшла на роботу. Олександра вона побачила лише увечері. Він був скривджений.
– Сашко, щось сталося?
– Сталося! Єгор упав з урвища і зламав ногу, добре, що не на камені, інакше б ще й голова постраждала.
– Йому ж сім, за місяць до школи. Як він піде? Мати від прополювання грядок і переживань злягла зі спиною та тиском. Батько з горя хильнув лишку.
– Хильнув лишку з горя? Так у нього щовихідних то горе, то свято!
– А ти відпочила? Як там батько, ще на той світ не збирається?
– Як ти можеш! Не збирається!
– Ось! А ти всіх моїх довела. Матір, батька, племінника!
– Мене там навіть не було, а тепер ніколи більше й не буде! Це твоя рідня, а я відвідуватиму своїх! Мені в них було краще, я не втомилася.
– Моя сестра з такими маленькими дітьми, але сама за ними дивиться. Так, вона там теж була, спеціально приїхала побачити мене.
– Побачити! А твої мене звуть, як робочу силу. Та й ти за тим же мене туди зазиваєш. Тобі зручно, я твій шашлик відпрацьовую! Більше мене там не буде!
– Ти не можеш так вчинити! У суботу день народження…
– Я пам’ятаю. Готувати не буду, я ж гість! День народження не мій, частую не я. Можу допомогти, лише допомогти.
– І грядки мати не дополола.
– І це не моя турбота. Ти моркву їси? Ні. І мені вона не потрібна.
– Так не піде! Або все буде як раніше, або я подаю на розлучення.
– Вибирай, але як раніше не буде!
День народження зовиці минув. Олена готувати на всю родину не стала. Спеціально затрималася, а потім просто сіла з рештою гостей.
Коли вони приїхали додому, Олександр влаштував скандал. Зганьбила вкотре. Знову натякнув про розлучення.
– Натяк зрозуміла.
Олена зібрала свої речі та поїхала до матері, тимчасово, доки не з’їдуть мешканці з її однокімнатної квартири. На розлучення подала сама.
Сашко чекав, раптом схаменеться, повернеться, але не повернулася, не вибачилася. Він не винен, він для сім’ї намагається. Розлучатися не хотів.
– Оленко, повернися. У нас все було добре. Я не зраджував тобі, ти не гуляла, – все інше просто дрібниці. Рідні треба допомагати.
– Я заміж виходила не за твою рідню, але придбала її. Поважала всіх. І ти одружився не з сиротою, у мене теж є рідні люди. Просто ти їх не хочеш знати.
– Я зрозумів, я виправлюсь. Дай мені шанс.
– Шанс. Я подумаю.
– От і добре. У вихідний їдемо до моїх.
– Чудово, я подумала. Я згодна на розлучення.
Їх розлучили. Олена почала частіше їздити до матері з вітчимом, іноді відвідувала і батька.
Вона знайде своє щастя, обов’язково знайде, – які її роки. А Олександр й досі шукає свою долю, яка все робитиме за всіх у його батьків…
Дякую, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!
