– Ти виставила дитину за двері! Кинула одного, у чужому місті!
– По-перше, він сам себе виставив, – почала Надя, перервавши сестру. – По-друге, діти не влаштовують із чужого будинку прохідний двір. Раз почав водити гостей, а тим більше таких, отже, настав час дорослішати.
– Та його через тебе відрахують, або ще гірше! Він мені дзвонив, сказав, що в гуртожитку зайвих ліжок немає, його на підлозі поклали спати!
Надя закотила очі й втомлено зітхнула. Їй довелося зробити повільний вдих і видих, щоб стриматись.
– Послухай, Олено… Це взагалі тепер не моя проблема.
– А має бути твоєю! Ти ж хрещена! Він же дитина!
Надя затихла. А чи є сенс продовжувати? А може, вона справді вчинила по-свинськи?
…Вони з Ігорем давно вже не були в епіцентрі таких сімейних драм. Їхнє життя після дорослішання дітей стало тихим, розміреним і навіть нудним.
Старший син, Слава, жив у Хмельницьку і вже мав свою сім’ю. Молодший, Діма, навчався у Львові.
Здавалося, що все вже прожито, що найцікавіше позаду. З’явилося дивне почуття порожнечі. Начебто життя перетворилося на день бабака і втратило сенс. Ні, спочатку було навіть чудово.
Надя та Ігор думали, що ось тепер стануть більше відпочивати й приділяти увагу собі та один одному. Але з часом стало зрозуміло, що їм чогось не вистачає.
Тоді, як на замовлення, намалювалася Олена зі своїм проханням.
– Надюшо, тут же Мишко у ваше місто вступатиме. У гуртожитку місць немає, та й сама знаєш, там усі гуляють і бенкетують, а не навчаються.
– Може, допоможете? У вас там якраз місця вільного багато, тиша, хлопчик зосередитися зможе… Та й ви не чужі, придивіться за ним.
Надя не заперечувала. Вона пам’ятала, як няньчила Мишка, коли приїжджала до матері. Хлопчик змалку тягнувся до неї та просився в гості.
Вона була йому не тільки тіткою, а й хресною, адже це майже, як друга мати. Надя навіть зраділа.
– Це тепер буде кому супи варити, – захоплювалася вона, умовляючи чоловіка. – А тобі з ким поганяти в ці ваші комп’ютери.
Спочатку все й справді було ідеально. Мишко виявився зразковим мешканцем. Він сам мив посуд за собою, а кілька разів навіть зварив на всіх вечерю.
Нехай це були макарони з сосисками, але все одно приємно. Вранці вставав по будильнику, увечері приходив не пізніше дев’ятої. Постійно дякував Наді та Ігорю навперебій з матір’ю та бабусею.
– От би наші так поводилися свого часу! – говорила Надя чоловікові.
Але час минав, і все поступово почало змінюватися. Спочатку Мишко почав кидати свій одяг де завгодно.
Кеди цілком могли опинитися під столом на кухні, а куртка десь на дивані у вітальні. Він став залишати брудний посуд у раковині.
Надя м’яко натякнула, що так не робиться. Довелося повторити пару разів, але Мишко все ж таки прибрався. Здавалося, нічого страшного.
Але потім він почав повертатися все пізніше і пізніше. Спочатку – об одинадцятій. Потім – після опівночі.
Якось Надя прокинулася о третій ранку від гуркоту на кухні: Мишко вирішив налити води, не ввімкнувши світло, і розбив склянку. Вона похмуро спостерігала за тим, як він, під мухою, намагається зібрати уламки.
– Чому ти пізно повернувся? – з докором спитала Надя.
– Тітко Надю, я ж дорослий. Це моє життя. Навчання я не пропускаю, у чому проблема?
Вона хотіла сказати, що своє життя починається після переїзду в окреме житло, але промовчала. Адже він і справді дорослий.
Вона не мала права контролювати його. Так, вона сердилась, дратувалася, але не вкладати ж дорослого хлопця спати о дев’ятій?
– Ну ти б хоч тихіше себе поводив. У нас тут не гуртожиток, ми все-таки спимо.
– Ну, тут мій косяк. Вибачте.
– Гаразд, іди вже. Сама приберу.
Надя не хотіла, щоб не тверезий племінник понівечився. Їй потім перед сестрою відповідати.
Ігор почав начебто жартувати, але теж із роздратуванням.
– Ну, ось тепер у нас ніби третій син з’явився. Навіть будить ночами. Прямо, як Славко та Діма в дитинстві.
Про Мишка не можна було сказати, що він поганий. Але він вростав у хату, немов бур’ян у клумбу: швидко, впевнено й не особливо питаючи дозволу.
Нічна розмова подарувала їм кілька тижнів тиші. Мишко все ще повертався пізно ночами, але тепер хоч би без особливих інцидентів.
Надя іноді все одно прокидалася через чуйний сон, проте тут уже нічого не поробиш. Спільне життя робить свої корективи.
Знову здавалося, що все налагодилося. Але це був лише перепочинок перед наступним конфліктом.
Надя помічала, що їжа зникає швидше звичайного. Хлібина хліба – за добу, пачка яєць – за два дні. Раніше морозилка була забита домашніми пельменями, а тепер камери спорожніли.
Надя здивувалася, але промовчала. Подумала, що він же студент, – росте. Та й Ігор іноді грішив нічним перекусом.
Проте з’являлися й інші «докази». У ванній іноді залишалося чуже волосся. Ліжко у великій спальні було якось криво заправлене, ніби у ній хтось лежав. Наді це, звичайно, не сподобалося, але вона знову промовчала.
А потім вони з Ігорем поїхали до друзів на два дні. У них була дача неподалік від моря. Хотілося трохи розвіятися та змінити атмосферу.
Тієї ж ночі їм зателефонувала сусідка.
– Шановні, а вам там не занадто весело?! – сердито почала вона. – Музика довбає з шостої вечора, аж скло ходуном! Ну, гаразд ще вдень, але зараз майже дванадцята!
Надя стримано перепросила. Вони з чоловіком швидко зібрали речі та поїхали назад посеред ночі. Надя то стискала, то розтискала кулаки. Ігор похмуро дивився на дорогу. Навіть музику не ввімкнув. Слова тут були непотрібні.
У квартирі був тарарам. Хмільні пари, запах тютюну, четверо незнайомих хлопців, двоє з яких не в’яжуть лика. Мишко сидів разом із ними у вітальні. В руках у нього була пляшка.
Побачивши родичів він винувато посміхнувся.
– Ой, а ви вже повернулися? А ми тут вирішили трохи посидіти тісною компанією.
У цей момент у Наді урвався терпець. Племінник, поки їх не було вдома, нахабно приводив гостей.
– Все на вихід! Швидко! – гаркнула вона.
Хтось намагався сперечатися, хтось перепрошувати, та Ігор допоміг дружині виставити всіх за двері.
Мишко мовчав. Надя відправила його спати, бо розмовляти у такому стані з ним було марно. Вранці вона висловила йому все, що думає.
– Жодних більше гостей без нашого відома! Ми тепер поставимо камери. Скрізь. Крім, звичайно, ванної та твоєї кімнати. Якщо ти так і не зрозумів, де перебуваєш, то нехай тобі нагадують об’єктиви, – сказала вона.
Мишко буркнув щось про «тиранію», але відкрито заперечувати не став. Навіть сам відтирав пляму від пролитого вчора соку на килимі.
Здавалося б, десь тут варто зупинитися. Але ж ні. За кілька тижнів Мишко привів когось посеред дня. Оголосив, що то його дівчина. “Дівчина” шмигнула до нього в кімнату так швидко, що її ніхто не встиг роздивитися.
Спочатку Надя подумала, що гостя прийшла на годину, максимум на вечір. Але на годиннику стукнуло десяту, а йти ніхто й не думав.
– Мишко, нам треба поговорити, – Ігор постукав у двері.
За його спиною стояла Надя, впираючи руки у боки.
Двері племінник відчинив неохоче і з обуреннями. Мовляв, це моє особисте життя, чи мало чим ми тут займаємося.
Надя та Ігор нарешті змогли роздивитися гостю краще, хоч та й ховалась під ковдрою. Очевидно, їй було… від чотирнадцяти до тридцяти. Відразу й не розберешся.
– Скільки їй років? – Уточнила Надя.
– Я паспорт не перевіряв.
Подружжя переглянулося. Вони подумали про те саме.
– Виставляй її! Зараз же, – вимагала Надя. – Нам лише криміналу не вистачало. Раптом вона заяву потім напише? І… Мишко, звільни кімнату завтра до обіду.
Звичайно, він не хотів йти просто так. Сперечався, звинувачував, кричав. Але якось вони його спровадили.
А потім почалося нове коло пекла… Спочатку Олена. Потім мати. Здається, всі очікували, що Надя доглядатиме хлопчика, як вихователька в дитячому садку.
– Знаєш, Олено. Якщо ти свого козлика виховала хамом, ми в цьому не винні, – відповіла Надя сестрі.
– Та як ти можеш! Він там у погану компанію потрапить, розбеститься і…
Надя не стала слухати. Вона кинула слухавку. Жінка важко зітхнула, відклала телефон убік і накрила чоло рукою. У неї вже голова боліла від того, що відбувається.
Ігор усе чув. Він підійшов і сів поруч.
– Пустила на своє лихо. Тепер, здається, буду вигнанцем у власній родині, – тихо поскаржилася Надя.
– А це й справді сім’я? Ти стільки часу допомагала її синові, а вона від тебе відвернулася за секунду! Це вже не родина, а так… родичі.
Минув час. Мишко, як і передбачалося, вилетів з університету. Він навіть мав проблеми з поліцією.
Ну, а Надя та Ігор повернулися до свого спокійного побуту, який вони тепер сприймали не як порожнечу, а як заслужений відпочинок…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
