– Ну і як ти плануєш свої пів ювілею відзначати? – підморгнув Стас, а Ніка знизала плечима.
– У кафе. Ми ж із тобою це обговорювали. Ресторан я фінансово не потягну, а гостей очікується не двоє і не троє.
– Додому кликати не зручно – ти ж сам розумієш, до нас що на таксі або на машині, що на громадському транспорті, не надто зручно добиратися, а кафе я обрала так, щоб поряд і метро, і паркування були.
– Ти все продумала, – схвально кивнув Стас.
– Якби. Все продумати неможливо, завжди якийсь форс-мажор виникне. Гаразд, сподіватимемося, що все пройде за планом. Сукню я вже купила, з візажистом домовилася, – хочу виглядати на всі сто!
– Я тебе благаю! Тобі всього двадцять п’ять виповнюється – ти й так на всі сто виглядаєш!
– Тоді на всі двісті! -Усміхнулася Ніка. – Слухай, це моє свято! Тим більше як ти сказав — «пів ювілею». Хочу красунею бути. Ага, так! Я ще у Христини торт замовила. У кафе не проти, якщо ми свій принесемо.
– У Христини? Це в якої ти мені на день народження замовляла?
– Ага.
– Клас! Слухай, вона, звісно, супермайстер. Мої друзі досі його згадують, хоч, в принципі, не любителі солодкого. Та й гарний такий був…
Ніка знову посміхнулася. Так, тоді Христині довелося помучитися, зате результат перевершив усі очікування. Стас захоплювався скелелазінням, і торт зображував гору, якою дереться альпініст.
На вершині гори, на зеленій галявині, на нього чекала прекрасна принцеса. Словом, це був справжній витвір мистецтва.
Недарма Христя закінчила художнє училище – вона була профі не тільки в кулінарії, а й в образотворчому мистецтві.
Ось і зараз Ніка замовила у неї торт – великий, ніжно-рожевий, з безліччю прикрас у вигляді квітів, фруктів та ягід.
Нехай це стане «окрасою програми». А ще … Цілком можливо, що і репетицією весільного торта: тиждень тому Стас зробив їй пропозицію.
– Слухай, а знаєш, про що я подумав? – задумливо промовив Стас. – Я зараз прикинув – тобі так нормально розоритися доведеться на свято. Ти мені й досі не сказала, який подарунок хочеш.
– А що, якщо я куплю тобі квіти, і віддам гроші «в конверті». Ну, себто, на карту перекажу – половину суми за кафе.
– Це було б чудово! – Заплескала в долоні Ніка. – А найкращий мій подаруночок – це ти!
…День народження однозначно вдався. Ніка виглядала чарівно в новій коктейльній сукні, з простою, але красивою зачіскою і непомітним макіяжем.
І, звичайно ж, головною її окрасою був чудовий настрій, що змушував блискати очі, а щоки сяяти рум’янцем. Дівчина була чарівною, і мама шепнула їй на вухо:
– А даремно ти фотографа професійного не запросила! Ти зараз краще від багатьох актрис і моделей виглядаєш – хоч зараз у кіно знімай!
– Дякую, мамо! – Засміялася Ніка. Їй було приємно подвійно, тому що мама зазвичай була скупою на компліменти, а тут …
Проте компліментів їй сьогодні вистачало. Яка вона красуня говорили й тато, і бабуся з дідом, і подружки, і їхні чоловіки, і колеги.
І, звичайно, Стас, котрого буквально розпирало від гордості за свою дівчину. Ой, тобто наречену – ще на початку вечора він оголосив про те, що тепер Ніку треба називати саме так.
Христина теж вибралася в кафе, хоч сумнівалася, що встигне. Вона особисто привезла торт – черговий шедевр, який тепер чекав свого часу в холодильнику, і приєдналася до свята.
– Грошей із тебе не візьму! – Прошепотіла вона подрузі. – Але весільний торт роблю я!
– Домовилися! – засміялася Ніка і міцно обійняла подругу, яка до того ж торта, вручила їй маленький подарунковий пакетик з улюбленим кремом іменинниці.
Веселилися всі від душі, тости звучали один за одним, офіціантка включила на великому екрані відеовітання від однокурсниці Ніки, яка тепер жила на іншому кінці країни.
А Оля, колега, дуже професійно виконала «Застільну» з Травіати – багато років займалася вокалом і навіть співала в народному театрі.
Потім піднялася бабуся Ніки й сказала, що ці «застільні», звичайно, добре, але який день народження без «Ой наливайте повнії чари…»? Під оплески вона почала співати, і вже через хвилину до неї приєдналися всі гості й сама іменинниця.
І ось настав урочистий момент. Офіціантка винесла торт на круглому блюді та поставила поряд з іменинницею.
Розбризкуючи іскри навколо, у центрі торта горіла велика свічка-фонтан. Ніка, плескаючи у долоні, позувала для фото та весело сміялася. Вона була абсолютно щасливою.
Свічка догоріла, Стас акуратно витяг її з торта й уточнив у нареченої, чи загадала вона бажання? Почувши ствердну відповідь, він хмикнув і з розмаху тицьнув Ніку обличчям у торт. У залі настала тиша. Усі з жахом завмерли.
…За п’ять хвилин, ридаючи, Ніка дивилася на себе в дзеркало. Звичайно, крем від торта і шматки бісквіта змила, але чудовий макіяж був безповоротно зіпсований.
Як, власне, і зачіска, з якої довелося вичісувати ягоди та глазур. Декілька жирних крихт потрапило на нову сукню, і Христина, яка допомагала подрузі впорядковуватися, зі співчуттям похитала головою: не відіпреться.
– Знаєш, – задумливо промовила вона, – я ж хотіла кілька квітів зверху на шпажках закріпити… тільки в останній момент передумала. Мені страшно уявити, що було б, якби ти на них напоролася…
– У нього точно з головою все гаразд? Ти, мабуть, його на день народження у торт не тицяла!
– Не тільки я, – Ніка плакала. – Навіть ні в кого з його друзів така ідея не виникла! Я гадки не маю, що на нього найшло! Кріс…
– Все зіпсовано… І навіть сукню… Зовсім нова, вперше одягла… – вона раптом стиснула кулаки. – Хоче веселощів? Зараз він їх отримає!
Стиснувши губи, Ніка повернулася в зал кафе, рішучим кроком пройшла до столу, схопила салатник з недоїденим оселедцем «під шубою» і витрусила його прямо на коліна Стасу.
– Здуріла? – Схопився він.
– Я?
– Ти! Жартів не розумієш! Це традиція така! Американська!
– Розумію. Тільки я українка і теж пожартувати люблю. Тому тобі по нашому і дісталося! Їжте, не обляпайтеся! – і вона, схопивши зі столу келих із червоним, одним махом випила його.
– Моя внучка! – гордо констатувала бабуся. – Я діда твого теж то качалкою, то ополоником виховувала.
– Зате п’ятдесят років разом прожили! – Стас відкрив рота, щоб відповісти, але нічого не сказав і майже бігцем вискочив із зали.
– І що? І що? – з цікавістю питала Христина, коли вони з Нікою через тиждень сиділи в кав’ярні.
– Нічого. Кинув мене, уявляєш? Сказав, що я його на посміховисько виставила. Виявила неповагу. Що йому така дружина не потрібна?
– Але це ще не все. Уявляєш, зажадав гроші повернути, які він мені подарував. Сказав, що до суду на мене подасть, якщо не віддам.
– А ти?
– А я дулю показала. Він переказом відправив. З повідомленням – «подарунок моїй Нікі на ДР».
– Що він доведе? І взагалі, це компенсація за сукню, мейк та зачіску.
– І я скажу – легко відбувся недолугий, – зітхнула Христина, – слава Богу без травми обійшлося … А могла б ще й в суд подати на відшкодування, та моральну компенсацію! Так що, нехай радується, опудало…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
