– Катю, моя мама в суботу зібралася приїхати. Тож нічого грандіозного не плануй, – сказав Вітя.
– Я думала, що прибирання генеральне влаштуємо!
– Значить, треба все раніше зробити, а ще продукти купити, щоб приготувати частування. Все-таки моя мати не так часто приїжджає!
Я не була рада приїзду свекрухи, й не приховувала цього. Я викривила обличчя:
– Скажи мені, Вітю, яка мета її візиту? Востаннє, коли вона приїжджала, ми мало не посварилися, пам’ятаєш?
– Звісно, ви ж і досі з нею не розмовляєте! Виходить, вона перша вирішила піти на примирення.
– Якщо так, то добре. Але попереджаю тебе, любий, що мовчати я не буду! З мене вистачить!
– Я не думаю, що вона почне говорити тобі гидоти!
– Це я про всяк випадок сказала, попередила тебе!
Знову перед моїми очима спливла картина, коли свекруха минулого разу відкрито сказала, що у Віті мала бути інша дружина, красивіша і стрункіша.
Свекруха зачіпала мене спеціально, провокувала і хотіла, щоб я розгнівалася.
Вітя збігав у п’ятницю за продуктами, а я прибирала до півночі, а потім перемивала весь посуд.
У квартирі було чисто, але знаючи характер свекрухи, мені хотілося, щоб все блищало. Інакше, та знайде, до чого можна причепитися!
Нарешті настала субота! Довелося встати зранку, щоб почати готувати. Я, на знак примирення, зробила улюблений салат свекрухи з кальмарами, а ще спекла пиріг із замороженою малиною.
– Ну, Катю, бачу, що ти постаралася на славу! Моя мати обов’язково це оцінить! Сподіваюся, що після сьогоднішнього спільного обіду, ви спілкуватиметеся, як ні в чому не бувало.
Валентина Петрівна приїхала точнісінько в призначений час.
– Ну, здрастуйте, дорогі мої! Я сподіваюся, скучили за мною? – Запитала вона у сина. Той одразу ж закивав:
– Звісно! Ми цілий тиждень готувалися!
– Хм, цікаво, і що ж ви робили цілий тиждень?
– Як що, я продукти вибирав, оббігав кілька магазинів, а Катя порядок наводила вдома, – зізнався він, не подумавши, що мама може зробити неправильні висновки.
Валентина Петрівна окинула поглядом спочатку сина, а потім мене:
– Виходить, що у вас удома такий бардак був, що його тиждень довелося розгрібати? До того ж ще і їжі не було? Чим же ви харчувалися?
Я відчула, як червонію з голови аж до ніг! Ми самі свекрусі дали класний привід, щоб вона говорила цілий день і про бардак, і про їжу!
– Ви все не так зрозуміли, – почала виправдовуватися я. – Удома у нас завжди порядок, але перед вашим приїздом мені хотілося перевірити кожен куточок у домі, щоб переконатися, що все на своїх місцях.
– Зараз разом і подивимося, – посміхнулася Валентина Петрівна, але спочатку треба підкріпитись. Адже я п’ять годин провела в дорозі, а в моєму віці, це вже не жарти.
– Звісно, мамо, давай за стіл. У нас все готове, – запросив Вітя матір. – Катя постаралася, та приготувала твої улюблені страви. Зараз сама переконаєшся!
Валентина Петрівна розпочала «дегустацію». Вона поважно спробувала салат і винесла вердикт:
– Що ж, досить непогано, але трохи пересолено. Смачне м’ясо, але жорстке, адже зуби в мене вже не ті, що були в молодості, їх треба берегти.
– Ще й пиріг.
– З малиною?
– Так.
– Ой, тоді чай неси! – наказала вона синові, і Вітя подався до кухні.
Як тільки він приніс пиріг, перший шматок відрізав мамі. Валентина Петрівна відкусила один раз, а потім другий.
Ми сиділи, й боялися ворухнутися, бо зараз Вітіна мама мала дати оцінку моїм кулінарним здібностям.
– Як сказати, – почала Валентина Петрівна, – досить непогано, але дуже солодко. Навіть я б сказала, що нудно.
– Тому й смак губиться. Катю, я дивлюся, що ти робиш успіхи! Напевно, мені можна не хвилюватись, що мій Вітя вибрав саме тебе!
Я, мабуть, змінилася в обличчі! Свекруха не втрималася і знову завела свою «платівку», натякаючи на те, що невісткою хотіла бачити точно не мене.
– Знаєте що, давайте в моїй квартирі поводитись пристойно! Обійдемося без висловів і натяків на те, кого б ми хотіли бачити на місці один одного!
– Хм, у моїй квартирі, – хитро повторила свекруха. – Ти навіть розмовляти зі старшими досі не навчилася! Ти так кажеш, що можна подумати, що ця квартира лише твоя, а не ваша спільна!
– Так і є, це моя квартира! – зізналася я. – Гроші були мого тата, і він не захотів, щоб квартира належала нам обом! Він купив цю двокімнатну на своє ім’я, а потім зробив мені дарчу.
У Валентини Петрівни широко відкрився рот. Жінка не вірила, що це все правда! Я їй не подобалася від слова “зовсім”!
Єдине, чим заспокоювала себе Валентина Петрівна, це квартира. Думала, що хоч квадратні метри її синові вдалося урвати у мене, та моєї родини.
І при розлученні, а в тому, що воно відбудеться, жінка не сумнівалася, Вітя отримає її половину. Нині ж, стало зрозуміло, що він взагалі не отримає жодного метра!
– Значить, мало того, що ти не вийшла ні красою, ні розумом, ні господарністю, ти ще й квартиру на себе оформила! От, шахрайка, так шахрайка! Таких, ще пошукати треба! – крикнула свекруха.
Вона вже забула, що приїхала миритись. Агресія переповнювала жінку і шукала вихід. Невідомо що ще б вона сказала мені, якби не втрутився Вітя:
– Мамо, заспокойся! Чуєш мене? Катя – чесна людина, але гроші, на які куплено квартиру, не мої, а її батька. Він мав право оформляти квартиру на будь-кого!
– Вирішив, що краще на Катю, отже, це його право! Думаю, що і ти нерухомість не стала б оформляти на невістку, погодься?
Свекруха одразу нічого не відповіла. Вона була у нестямі від злості! Її син, кровиночка рідна, писаний красень і розумник, знайшов собі якусь сіру мишу, без материної згоди!
Одружився, а тепер ще й захищає дружину. Жінка гнівно блиснула очима і заявила:
– Ти, взагалі, мовчи! Я думала завжди, що виховала справжнього мужика, здатного сказати своє вагоме слово, а ти виявився звичайним підкаблучником! Дуже шкода мені тебе, сину, дуже шкода!
– Мамо, повторюю тобі востаннє: у нас із Катею все добре, не знаю, що ти собі вигадала! Ми любимо один одного, завжди разом, думаємо про дітей, будуємо плани на майбутнє, а ти сама вигадуєш казна-що, ображаєшся і псуєш нервову систему не тільки собі, а й нам з Катею.
– О, як ви заговорили! Ні про яке примирення не може бути й мови! Зараз зберуся і поїду, більше ноги моєї тут не буде!
– І ви до мене не приїжджайте! Навіть, коли мене не стане, щоб не наважувався до мене наближатися. Тобі зрозуміло?
Після цих слів Валентина Петрівна підірвалася зі свого місця, та почала збиратися. Вона все повторювала, щоб про її існування «невдячні» діти забули, раз і назавжди. Жінка нікого не чула і не бачила, так вона розлютилася.
Вітя бачив, що мати не реагує. Коли Катя охолодила її запал, вона взялася тепер за нього. Віті нічого не залишалося, як нагадати матері про одну важливу деталь:
– Смію тобі нагадати, люба мамо, що будинок, у якому ти живеш, не тільки твій, а й мій. Точніше, він мій!
– Я теж на нього маю право! І була б повноправною власницею, якби твій тато…
– Не чіпай батька! – скипів Вітя. – Я забороняю тобі згадувати його ім’я!
– Я нічого і не говорю. Просто міг би не писати заповіт на тебе. Ми стільки років прожили, а він так вчинив!
Вітя остаточно втратив терпіння:
– Мамо, ти хіба так і не зрозуміла, чому тато будинок заповідав мені? Та на тебе розраховувати не можна! Ти, звичайно, мене на світ божий привела, виховала, але характер у тебе, не дай Господи!
– Як ти смієш так розмовляти з матір’ю! Невдячний! Такий самий, як і твоя дружина! – відповіла Валентина Петрівна.
– А-а-а, я нарешті зрозуміла, це ж вона тебе навчила так зі мною розмовляти. Раніше б ти собі такого не дозволив! Я у цьому просто впевнена!
– У тому й річ, що ти відмовляєшся слухати й чути правду. Тебе ж неможливо переконати! Ти звикла, щоб все було по-твоєму. Якщо надумала, що Катя мені не пара, значить, так і має бути!
– Тобі все одно, що я люблю її, що життя свого без неї не уявляю? Приїхала помиритись, але знову скандал! Не подобається тобі, як Катя готує, промовчала б.
– Вона старалася, встала зрання, а ти завжди всім незадоволена! Скільки це триватиме? Скажи, будь ласка?
– Я вже все сказала! Більше не буду, бо до вас я більше ні ногою, а ти… Якщо дім твій, то приїзди, але без неї, – свекруха показала на мене рукою, і вийшла з квартири зі словами:
– Проводити мене не треба. Сама якось дістануся!
Ми залишилися одні. Настрою не було в обох. Особливо переживав Вітя, адже ж це його мати влаштувала справжній скандал. Я намагалася заспокоїти чоловіка:
– Коханий, не хвилюйся! Ти знаєш, який гарячий характер у Валентини Петрівни, але вона тебе любить. Це я знаю точно! Тож мине час – і ви з нею обов’язково помиритеся.
– Подивимося, – відповів Вітя. – Дякую тобі, кохана, що ти в мене є!
Через місяць я дізналася, що чекаю на дитину. Своїй мамі я повідомила новину одразу, а Вітя наважився зателефонувати своїй, лише за два тижні.
Він був упевнений: мама не захоче з ним розмовляти, але вона, на його подив, взяла слухавку і холодно привітала сина, сказавши:
– Бережи свою дружину.
Приїхала Валентина Петрівна на нашу виписку з лікарні. Привезла подарунки та попросила:
– Дайте мені з онуком бачитися, а до вас я більше зі своїми порадами лізти не буду! Обіцяю!
– Звичайно, – в один голос відповіли ми. – Ми лише за!
Як не дивно, Валентина Петрівна обіцянку виконала. Більше вона ніколи не давала цінних вказівок і не робила мені зауважень! Ми, звичайно, цьому були дуже раді!
Що на неї вплинуло, навіть не розумію?! Чи застереження за будинок, в якому вона проживає, чи поява нашого первістка, а, можливо наші щасливі обличчя!
