– Дімо, я більше так не можу! – гукнула Ганна з кухні, де стояла над плитою, готуючи вечерю. Її голос тремтів від злості та втоми. – Я втомилася!
Дмитро, що сидів у вітальні з пультом у руках, підняв голову. На його обличчі читалося легке роздратування.
– Про що ти? – спитав він, не відриваючи погляду від екрана. – І можна не кричати? Я й так втомився на роботі, хоч вдома можу відпочити від шуму?
– Ти взагалі розумієш, що відбувається? Все на мені – дитина, хата, ти! – Ганна підвищила голос. – Я одна! Завжди одна… І ти мені анітрохи не допомагаєш…
– А я мушу, по-твоєму, все кинути та почати готувати борщі? – Дмитро роздратовано кинув пульт на диван. – Я працюю, щоб у нас був дах над головою та їжа на столі!
– Ти працюєш, щоб у нас були гроші, а я працюю, щоб у нас був будинок, де можна жити, – Ганна не збиралася відступати. – І знаєш що? Я втомилася бути єдиною, хто щось тут робить!
– Ну, і що ти пропонуєш? – Дмитро схрестив руки на грудях. – Я повинен кинути роботу і стати твоїм особистим слугою?
– Ні, я пропоную, щоб ми почали ділити обов’язки! – Ганна поклала руки на стегна. – Щоб ти хоч би спробував допомогти мені.
– Гаразд, – здався Дмитро, – давай бодай поговоримо про це. Але тільки тому, щоб ти так не нервувала.
…І ось із цього моменту почалася їхня сімейна битва за порядок і гармонію.
Ох вже ці родинні баталії! У їхньому будинку утворився такий хаос, що знайти нічого не можна. Ні шкарпеток, ні банку кави. Навіть, якщо дуже намагатися. Все змішалося. Звичайно, вони живуть душа в душу… майже.
Ганна працює з дому, господарство та дитина на ній, а її чоловік Дмитро працює в офісі. І тому він серйозно вважає, що це дає йому право нічого не робити вдома.
– Діма! – кричить вона з кухні, де ріже салат з такою люттю, ніби це її найлютіший ворог. – Знову шкарпетки розкидав?
– Ань, я потім приберу, втомився! – долинає з кімнати, де він дивиться матч. – Дай людині відпочити!
– А я, на твою думку, відпочиваю? – Вибухає Ганна. – Дитина репетує, борщ кипить, білизна сама себе не попрасує!
Кожен ранок у них починався однаково: Дмитро біг на роботу, залишивши по собі немитий кухоль, шкарпетки в найнесподіваніших місцях і гору безладу.
А Ганна крутиться, як муха в окропі: готує, прибирає, займається з дитиною. І все це під коментарі чоловіка:
– Знову пересолені котлети!
– Може, тому що ти лишень критикуєш, а не допомагаєш? – кричить вона у відповідь.
– Зате гроші я заробляю! На ці ж котлети, – відбивав він.
… Якось Ганна вирішила влаштувати йому урок. Вона по хвилинах розписала всі свої домашні справи. Це, як друга робота без відпустки та з ненормованим графіком.
– Дивись сюди! Один похід у магазин і двічі сміття виніс – от і всі твої подвиги.
– Ну то й що? Я ж працюю.
– А я, на твою думку, у солярій ходжу?
У п’ятницю ввечері Ганна оголосила страйк: жодних борщів, прань та прибирань. Нехай відчує, як це жити без жіночого піклування.
Ранок суботи почався з того, що Дмитро не знайшов чистої сорочки й виявив порожній холодильник. Надвечір від голоду він був готовий на все.
– Аню, може, ти щось приготуєш? – жалібно, як кошеня, проскиглив він.
– А ти готовий визнати, що домашні справи – це справжня робота?
…Наступні тижні стали уроком для обох. Дмитро почав допомагати вдома, а Ганна навчилася делегувати завдання.
Якось він навіть спробував приготувати вечерю. Результат був епічним – макарони злиплися в одну грудку, а соус нагадував сірий кисіль. Але вона вдала, що це шедевр, аби не відбивати бажання допомагати.
– Татку, а чому ти прасуєш?
– Тому, що тато зрозумів, що домашні справи – це командна робота!
Був ще випадок, коли він вирішив навести лад у дитячій. Результат? Іграшки були зібрані в одну велику скриньку, а дитяча перетворилася на складське приміщення. Але головне – він намагався!
Тепер у їхньому будинку справжня ідилія: сміття виноситься вчасно, шкарпетки складають у спеціальну “сховище”, а котлети, ну гаразд, іноді пересолені, але це вже дрібниці.
Нещодавно Дмитро влаштував романтичну вечерю при свічках, правда, свічки довелося загасити через курку, що підгоріла, але атмосфера була приголомшливою.
– Знаєш, – каже Дмитро, – я раніше не розумів, наскільки це все складно.
– А я не розуміла, наскільки ти втомлюєшся на роботі, – зізнається Ганна.
І вони сміються, бо нарешті навчилися чути один одного.
Мораль історії, – гроші – це добре! Але ж сімейне щастя вимірюється ще й у прасованих сорочках, чистих тарілках та готовності допомогти.
І так, дорогі чоловіки, робота по дому – це внесок у сімейний добробут, як би вам не хотілося від цього дистанціюватися.
Якщо в родині є взаємні щирі почуття, – про все можна домовитись, навіть поскандаливши, та накричавшись вдосталь.
Якщо почуття відсутні, – згортайте вітрила та сушіть весла, бо компромісу не буде. Готові до таких відносин – продовжуйте горбатитись, та скаржитись на життя. Не готові, – світ не без добрих чоловіків…
Як вам таке твердження? Можливо воно хибне? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
