Людмила дізналася про коханку чоловіка останньою. Усі знали, навіть дочка, але мовчали. Із донькою Вона посварилася, але та посіла позицію батька.
– Мамо, але ж в тебе все одноманітно! Ось батько й знайшов. Ти б хоч стиль змінила!
– Лізо, у нас у компанії суворий дрес-код.
– Мамо, ну це твої відмовки. Ти стала нецікавою жінкою. Твій дрес-код, як шкільна форма у минулому столітті. У готелі покоївки краще виглядають, ніж секретарі у вашому закладі.
Людмила не плакала, розмірковувала. Вона не цікавить чоловіка, для дочки важливіший батько. Начебто все при ній, – обличчя, фігура. Вдома повний порядок, готує смачно.
Свята? Олег завжди на всі свята їздив до матері. Людмила також їздила з ним. Вислуховувала від свекрухи скарги на сусідів, на здоров’я, погоду, з усім погоджувалася.
Ліза, як тільки вступила в інститут, одразу перестала їздити до бабусі. А Людмила їздила. До свекрухи з чоловіком, до своєї матері одна.
А тепер неугодна, нецікава, непотрібна. Для кого яка.
Про коханку мовчати не стала, одразу вирішила з’ясувати у чоловіка.
– І що ти хочеш? Буває. Нудно стало, одноманітно все в нас.
– А тобі танці з бубнами подавай? Все, я подаю на розлучення!
– Ти взагалі вмієш думати головою? Яке розлучення, ми разом… багато років.
– Не можеш згадати, скільки це багато? Підказати? Двадцять три. Склянка, або наполовину порожня, або наполовину повна.
– Кожен думає так, як йому зручно. Тобі зручно приходити в чисту оселю, смачно їсти, м’яко спати, гуляти, щоб було не нудно. А мені нудно, я хочу розлучення!
Чоловік не чекав, дочка не зрозуміла. Квартиру довелося продати, гроші поділити.
Людмила орендувала спочатку квартиру поряд з офісом, де працювала. Вона одразу розпочала пошук житла, але все було дорого. Вона вже почала рахувати, скільки знадобиться часу, щоб розплатитися з іпотекою, якщо її схвалять.
Перший тиждень життя без чоловіка. Дочка зателефонувала один раз, одразу після розлучення.
– Не чекала, що ти дійдеш до цього, – усі її слова.
Без чоловіка, без дочки, без своєї квартири.
…Якось розбудив Людмилу нічний дзвінок. Звістка телефоном її приголомшила, – пішла із життя її мати, – раптово, несподівано.
Вранці Людмила намагалася додзвонитися дочці, але вона не брала слухавку. Повідомлення не надсилалися. Образилася та заблокувала скрізь? Людмила поїхала сама.
Похорон пройшов, дочка не передзвонила. Заповіту не було, але Людмила була єдиною дочкою, єдиною спадкоємицею.
Боргів у матері не було. Людмила за пів року вступила у спадок і подала оголошення про продаж її квартири. Продаж відбувся практично одразу.
Дочка зателефонувала вперше за пів року.
– Мамо, ти загубилася.
– Я? Це ти загубилася, а точніше знайшлася. Щось змінилося?
– Гаразд, мамо. Ти пробач мені, напевно я трохи не мала рації.
– Добре. Приймаю вибачення.
– Вибач за бабусю, я не знала.
– Ти сама скрізь поставила блокування. Мені підтримка була потрібна. Всі питали про тебе, про чоловіка, а я не знала, що відповісти.
– Я ж вибачилася. Давай зустрінемося у кафе.
– Добре. Якщо тебе влаштує за пів години, то я буду.
За пів години в кафе вони зустрілися.
– Мамо, ти добре виглядаєш.
– Я завжди так виглядала.
– Тобі цей шарфик дуже личить.
– Шарфику три роки. Він був на мені, коли ти казала, що покоївки виглядають пристойніше за мене. Щось сталося?
– Та, нісенітниця. Тато взяв іпотеку, тільки не справляється. Він живе один. Та його, ну ти зрозуміла, не погодилася жити з іпотекою. Їй треба все й одразу, а батько не може один.
– Ти пропонуєш мені повернутися до нього?
– Це було б добре. Разом ви б впоралися. Ти ж продала квартиру бабусі.
– А звідки ти знаєш?
– Я думала, що ти пам’ятаєш. Я тебе колись реєструвала на сайті оголошень. Ти навіть пароль не змінила. Просто з цікавості зайшла, подивилась. Ти дорого продала, молодець.
– Я тут подумала, у мене ж немає квартири. З татовими платежами ви вдвох впораєтеся. Ви обидва винні, що продали свою квартиру. От і відпрацьовуйте, а бабуся мене любила.
– Любила, але ти навіть на похорон не приїхала! Мене заблокувала, та й на інші номери не відповідала.
– Так вийшло. Мені банк дзвонить, я не відповідаю на незнайомі номери.
– У тебе борги?
– Небагато. Але ж ти допоможеш мені?
– Ні! Я купую квартиру, – мені потрібні меблі, техніка. У майже п’ятдесят років блукати по орендованих квартирах вже не хочеться.
– Ти у своєму розумі?
– Нарешті у своєму! Сама буду вирішувати, куди свої гроші витрачати.
– Мамо! А як же я? Як іпотека батька?
– Він турбувався тільки про чистоту сорочок та смачну їжу. А я була тією, хто все це влаштовував. А ти тоді обрала його. Справляєтесь самі! Допоможи йому з іпотекою, а він тобі з боргами нехай допомагає.
– Але ж ти залишишся сама!
– Одна не буду, кота заведу. Йому чисті сорочки не потрібні, і грошей не просить. .
– Прощавай, мамо! Ти вибрала не нас із татом! Ти нас зрадила!
– Зрадила… а ви хотіли, щоб я купила вашу любов? Бувай, мені час.
Людмила купила квартиру, завела кота, – життя продовжується…
Як ви вважаєте, слушно вчинила мати? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
