Світлана після школи поїхала вчитися. Мати вмовляла її залишитись у рідному містечку, у них коледж є, можна і на кухаря вступити чи на швачку. Великого вибору не було.
Мама дбала, але тільки не про неї. Молодша сестра Віра лише перейшла в третій клас, у неї гуртки, музична школа. Її треба супроводжувати скрізь, зустрічати проводжати, а також розігрівати обід.
Але це ще не все. Світлана повинна була вчити з нею уроки, допомагати збирати портфель, щоб сестра нічого не забула. Вранці нести портфель до школи, бо він важкий, а Вірочка слабенька.
– Вдома зможеш працювати та навчатися, Вірочці треба додаткові заняття оплачувати. І взагалі грошей багато треба.
– Освіта дорожча стала. Це ти сама вчилася, а зараз програма важка, Вірочці потрібна допомога. Зараз стільки всього треба.
– Мамо, у мене документи вже подано, і прохідний бал високий. Я мріяла про це.
– Ось Вірочку довчимо до інституту, а потім роби що хочеш.
– Вірку до інституту? Мамо, ти серйозно? Дев’ять років! За цей час я зможу…
– Не зможеш! Коледж й робота тут!
– Ні! Я їду прямо зараз.
– На які такі гроші?
– Накопичувала.
Мати кричала, добре, що не проклинала. Про Вірочку, про борг, про гроші, про батька недолугого. Виявляється, Світлана в нього пішла, кидає в самий не відповідний момент.
Потім мати пом’якшала і дала цілу тисячу, не забула сказати, що відриває від Вірочки. Для Світлани це були великі гроші, але вона відмовилася, залишила на столі та поїхала.
***
Так почалося доросле життя Світлани. Матері вона дзвонила. Спочатку приїжджала у вихідні, але швидко зрозуміла, що їй не дуже раді.
Мати не питала про життя, про навчання, про роботу, взагалі нічого не питала. Всі розмови були лише про Вірочку, про репетиторів, про важку програму. Світлана почала розмірковувати.
Все почалося з моменту появи Вірочки. Вірочці все, – а Світлана велика, потерпить. От і терпіла б Світлана, якби не поїхала. Все для Вірочки, а Свєті не обов’язково.
Батько пішов з родини за три роки після народ ження молодшої дочки. Світлана пам’ятала, як мати завжди просила гроші у нього, їй було завжди мало. Усю зарплату забирала, а його називала егоїстом.
Батько не витримав і втік. Гроші сам надсилав, достатньо, але матері було мало. Вона вирішила, що треба стягнути аліменти.
Стягнула, – платіж став меншим. Батько вирішив, що тільки все по закону, скільки нарахували. Якщо зможе щось дати дочкам, лише сам.
Світлані він надсилав грошей, коли вона навчалася в інституті, але зустрічалися вони рідко. Постійне відрядження.
Світлана після інституту знайшла роботу, її цінували. Спочатку була орендована квартира, потім іпотека.
Весь цей час мати лаяла батька, вчителів, які не вміють навчати, репетиторів із великими запитами. Винні були всі, а Вірочка слабенька.
Світлана привозила подарунки сестрі, матері, але цього було мало. Потрібні гроші!
Вірочка вступила до інституту, – на бюджет не пройшла.
– Платити тобі. Ти працюєш, тобі нічого не треба, у тебе навіть чоловіка нема. І ще! Вірочка житиме в тебе!
– Жити буде, але платити не буду. Нехай заробляє сама на оплату. Я працювала, а зараз можливостей більше.
– Що ти таке кажеш? Яка робота, вона слабка, їй не потягнути. Перший внесок я оплачу, а другий із тебе.
– Добре, платитимемо навпіл. Освіта необхідна.
***
На першому курсі у Вірочки почав рости живіт. Інститут став не потрібен. Він і раніше був не потрібний.
Вірочка хотіла просто веселого життя та багатого нареченого. Веселе життя і наречений сільський. Влад вибрався в місто у пошуках нареченої. Ніхто з них у селі жити не хотів.
– Світлано. Віра виходить заміж. Потрібно весілля влаштувати, а потім допомогти. Ти вже згаяла свій час, тепер треба для сестри старатися. Після весілля вони переїдуть у твою квартиру, а ти знайдеш орендовану. У них же сім’я.
– Мамо, я виходжу заміж.
– Ти?
– Так. Весілля на два тижні раніше, ніж у Віри. Ти просто ніколи не цікавилася моїм життям.
– Ось і виходь, переїжджай до чоловіка. Це ще краще. А як же весілля Вірочки?
– У нас тільки розпис та весільна подорож. А Віра нехай сама влаштовує весілля, ти допоможи.
– Я не маю грошей допомагати, у мене іпотека. Тож ми й весілля вирішили не робити. І щодо моєї квартири – там ми самі житимемо. Подарунок я на весілля їй зроблю, але не сподівайтеся багато на що.
***
Світлана та Павло повернулися додому після весільної подорожі.
– Що ти наробила! Ти сестру без чоловіка лишила! Вона тепер із дитиною одна залишилася.
– А я тут до чого?
– Цей її втік, коли довідався, що наречена без житла. Тепер ти повинна допомагати їй з дитиною!
– Це її проблеми, думати треба було! Я тебе попереджала, просила поговорити з нею, у вересні все почалося. А що ти?
– Нехай дівчинка гуляє! Не прийшла ночувати – нехай! Пахне від неї тютюном – не може бути! Ти поговорила? Ні!
– І що з того? Тепер назад не відмотаєш, племінник у тебе буде!
– Буде, й у мене буде.
– Цього нам ще не вистачало. Треба дитинку Віри підіймати.
– Ось і підіймайте, шановна теще, – втрутився Павло. – Моїй дружині зараз нервувати не можна, і відпочивати більше треба.
– А ти тут ніхто.
– Я чоловік і батько нашої майбутньої дитини!
– От і заробляй чоловік на квартиру для своєї сім’ї, а цю треба Вірочці віддати! Може, і Влад повернеться, не можна дитину без батька залишати.
– А я й заробляю, на чужу шию не лізу!
– Не лізе він! Ще і як лізеш! Прийшов на все готове.
– Це не ваша справа. Вам час йти.
Павло не сказав, що у нього є квартира. Теж невелика, як і у Світлани. А в майбутньому вони мають намір купувати спільну. Менше знає теща – міцніший її сон.
***
А Влад повернувся, у село до себе покликав, тільки Вірочка не погодилася, поїхала до матері. Влад поїхав слідом, тільки теща життя не дала, утік. Всі від неї втекли, може, і Вірочка колись втече…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
