Ти як курка-несучка! – Заявив я дружині, коли вона сказала, що знову чекає дитину. – Хто тебе просив про це? В нас вже троє дітей, тобі що мало?
Вона надула губи.
– Ці вже дорослі, а я маленького хочу!
– Дорослі ??? Старшому – дванадцять, середньому – вісім, молодшому – чотири. Щойно вилізли з цих підгузків і безсонних ночей. І квартира в нас не гумова, двокімнатна. Куди ти їх плодиш?
– Дав Бог дитинку, дасть й до дитинки, – усміхнулася Марина, а мені хотілося втекти. Ну справді, скільки можна?
Чого приховувати, одружувалися ми по “зальоту”. До речі, зараз я вже певен, що це Марина зробила спеціально. Я тоді метався між нею і Наталкою, рудоволосою дівчинкою, яка подобалася мені більше за Марину. Дівчина вогонь. Зараз, я чув, одружена, живе десь в області. Начебто в неї все непогано.
А в мене цілий завал. Грошей немає, робота не прибуткова, зате дружина плідна, як кролиця. І не треба говорити, що це я сам винний. Я всіх застережень дотримуюсь, і розуму не докладу, як це у неї так виходить. Мати моя дізналася про цю новину, тут же подзвонила мені розлючена та лаяла мене. А за що? Я й сам цього не хотів.
У батьки-герої не збираюся, та й прогодувати весь виводок не так просто. Звичайно, є виплати на дітей, пільги деякі, але це порошинка в морі проблем.
Але з Мариною говорити про це марно, вона тільки скиглить постійно, що втомилася, що я повинен їй допомагати, відвези дітей туди, забрати звідти. Я як заведений мотаюся між будинком, роботою, школою, дитячим садком та лікарнями. До речі, туди малеча раз у раз потрапляє то з застудою, то інфекцією якоюсь, то ще з чимось.
Марина завжди лягає до лікарні з дитиною і тоді мені взагалі, хоч вовком вий. Все звалюється на мене. І прання, і прасування, і обіди-вечері, прибирання. Добре, хоч мати приходить, помагає. Але коли Марина “порадувала” її, що чекає четвертого, вона заявила мені, щоб я більше не розраховував на неї.
– З глузду ви з’їхали, – каже. – Ну одна дитина, ну дві, куди не йшло. Але ж не четверо!
Друзі теж підколюють:
– Для себе пожити не хочеться? Для цього можна і на вузол зав’язатися.
А я хочу! І завжди хотів! Але що робити, якщо Марина “залітає”, навіть якщо я просто мимо проходжу. Утримуватись? Тож вибачте, мені ще сорока немає.
Звісно, я розумію, медицина в нас сучасна. Можна швидко і без наслідків позбутися небажаного плоду. Але, по-перше, Марина нізащо на це не погодиться, по-друге, я сам вірю в Бога і не хочу змушувати її робити це. По-третє, це якось лячно для дружини.
Друг підказав, що мужики теж можуть звернутися до певного лікаря, і він допоможе вирішити проблему раз і назавжди. Я поки думаю, мені теж страшно. Я взагалі лікарів не люблю. Навіть простий укол мене шокує, а тут така процедура.
З іншого боку, хіба є якийсь альтернативний метод? Тільки у вузол зав’язатися (жартую, звичайно, хоча хочеться плакати). Ось відчуваю, що обдурює мене Марина. Тільки не зрозумію, навіщо їй це. А мені тим паче.
