– Виходь за мене? Я поки що з матір’ю живу, але мене на роботу в райцентр кличуть, обіцяли дати житло. Ну як? – Микола прибрав сніжинки з шапочки й куртки Тетяни, пригорнув до себе, і шепотів їй гаряче:
– Не можу чекати, ти така… Тягне мене до тебе, давай швидше одружимося, га?
І цілував, цілував так, що в Тетяні перехоплювало подих!
Вона Миколу змалку любила, вони були сусідами.
Мати Тетяни Галина Петрівна з мамою Миколи – Мариною Денисівною дружили. Вони давно все за них вирішили.
І Тетяна прошепотіла у відповідь:
– Звісно вийду, Микольцю! Ну перестань, ну що ти робиш, побачать!
…Одружилися вони через місяць, Микола весь звівся, так його любов здолала.
Марина Денисівна навіть на Тетянку почала скоса поглядати – що ти з сином зробила, що зовсім хлопець знемагає?
Але відгуляли весілля, і перший, і другий день, і зажили вже тепер по-сімейному.
У батьків Миколи будинок був великий, старша сестра давно вже вийшла заміж і поїхала.
– Живіть, місця всім вистачить! – раділа Марина Денисівна, й до чоловіка казала: – А ти, Грицю, що все мовчиш? Невістка у нас хороша, спритна, ми ж Тетянку з пелюшок знаємо, на очах росла! От тепер буде підмога нам, оце радість!
– А я що, Маринко, я тільки за! – Григорій Васильович тихий був мужик, дружина у них верховодить, а він їй не суперечить.
– Ох ти і мовчун ти, Грицю, до свахи краще піду, з тобою хіба поговориш?
З Галиною тепер Марина щодня шепотілися. Про те, як заживуть великою родиною, краще, аніж раніше. А там дивишся й онуки спільні підуть, от радість!
Тільки у Миколи плани були інші, набридло йому курей годувати, грядки перекопувати й кролям траву возити.
Та й життя це замурзане сільське не для нього. У нього дружина красуня, з такою ніде не соромно, у райцентр їхати жити він задумав, а далі видно буде.
Марина Денисівна як почула, що син з молодою дружиною їхати зібрався, то аж присіла!
Як так у райцентр? Та це ж, мабуть, Тетянка Миколку підбурила, нічна зозуля завжди денну перекує!
Переїхали від батьків Тетяна з Миколою потихеньку, не чекаючи сварок.
У райцентрі їм квартирку дали. Тетяна в дитячий садок хотіла піти працювати, і в училище вчитися на вечірнє, але Микола заперечив – нічого чужих дітей бавити! Своїх народять – тоді й няньчити буде.
Але Тетяна влаштувалася менеджеркою у торговий центр, у відділ верхнього одягу.
Сама Тетяна вбралася – красива, як модель!
Микола з роботи за нею заїде, помилується, як вона на людях красується, і вони додому йдуть. А вдома… вдома Микола голодний.
У нього на вечерю котлети, чи гуляш, а на десерт, для того й від матусі з татом він переїхав – дружина молода.
Але так тривало недовго, Тетяни вагітність для Миколи стала несподіваною.
– Ти ж сам казав, що сина хочеш? – дивувалася Тетяна
– Ну не так одразу, не встиг ще з тобою я налюбитись, а ти вже й дитя задумала, – Микола так дивно сказав це, ніби це було без його згоди.
А через пів року, коли животик у Тетяни став добре помітний, Микола став її ніби навіть цуратися.
Не цілував, як раніше, і часто їздив до матері допомагати, та ще й із ночівлею, залишаючи дружину одну.
– Та чого тобі трястись у цьому автобусі зі мною? А мати твоя днями приїжджала, он яблука тобі привезла. Тож ти з нею вже побачилася! Тепер уже згодом у село разом поїдемо, вдома краще сиди, – ніби відмовлявся від неї Микола.
Тетяна відчувала це і не нав’язувалась, думала добре, кажуть так буває, що чоловік вагітну дружину як жінку не сприймає.
Але коли дочка народилася і Тетяна щаслива, тримаючи рожевий згорток, вийшла до чоловіка, він не кинувся до неї, як колись.
Тільки ледь помітно кривувато посміхнувся:
– Вітаю тебе з донькою!
Наче це тільки її свято, а в очах його читалося – навіть сина не змогла народити!
Але Тетяна і тоді вірила, що не може її Микола раптом так охолонути до неї. Це він просто до доньки ревнує, але Тетяна доведе, що все не так, що вона любить його, як і раніше.
І Тетяна, намагаючись не розбудити чоловіка – адже йому на роботу вставати, тихо, навшпиньки, несла галасливу Даринку. Годувала на кухні, сповивала, заколисувала.
Вранці з чоловіком вставала, готувала йому сніданок, давала з собою обід.
А Микола бурмотів:
– Третій день котлети з макаронами! Ти ж вдома сидиш, а я один на трьох роботах…
Микола все частіше посилався на те, що матері з батьком допомогти треба, а потім залишався у них ночувати. Мовляв, мати з утоми біленької дала, от і заснув на дивані…
І Тетяна, втомившись від такого життя, вирішила одразу поїхати до своїх батьків. Ну вони ж по сусідству. Сюрприз чоловіку зробити.
Вона взяла Даринку, зібрала речі.
– Може Микола зрадіє, що я приїхала, – думала вона. – Сусідка його з дитинства кохана, дружина ненаглядна з донечкою!
Мама зустріла її вигуком:
– Тетянко, що у вас коїться?! Маринка каже, ти Миколі і вдома працювати кажеш, і чи не на трьох роботах, а тобі все мало? Ти мовляв там звикла гарно вдягатися і гуляти казна з ким! Та це ж як так, Тетянко?
Микола ж втомлений до матері приїжджає відіспатися. А тут мені Ігорівна розповідала, що бачили Миколу твого, як він під ранок від Наталки виходив.
Натякає, що не його в тебе дитина, ось він в загул і пішов!
Ти що робиш, доню? Втратиш мужика, наш Миколка такий хлопець гарний, та ми ж його з народження знаємо, ох, Тетяно!
Та й я подругу втрачу, сваха скоса дивиться на мене останнім часом!
Тетяна так і сіла з Даринкою на руках на диван.
Ось і мама її вважає винною, всі проти неї, та що це таке?!
З мамою й татом Тетяна потім сяк-так помирилася, хоча мама так і продовжувала журитися, що Тетяна такого хлопця не втримала.
Рідного батька в дочки забрала, Наталі задарма віддала.
Але думка поїхати засіла в Тетяни – важко так жити, коли всі проти тебе. Просто неможливо…
І через деякий час Тетяна поїхала у місто з маленькою Даринкою.
Влаштувалася на роботу в дитсадок, туди ж і Даринку прилаштувала.
Орнедувала кімнату і почалося її нове життя.
Ольга Михайлівна – власниця квартири, виявилася дуже душевною жінкою.
А трохи пізніше Тетяна познайомилася і з її сином Андрієм.
Андрій у всьому допомагав Тетяні, а Дарина прямо не злазила з рук, коли він до них заходив. Тетяна повірити не могла, що бувають такі добрі й дуже надійні чоловіки.
І коли Андрій запропонував вийти за нього заміж, Тетяна погодилася. Вона вже не уявляла їх із Даринкою життя без Андрія.
На день народження Андрія вони з Тетянкою вирішили зібрати тільки рідню. Син Іванко ще маленький, ні до чого влаштовувати галасливі застілля.
Приїде мама Андрія Ольга Михайлівна й сестра Світлана.
Тетяна довго думала, чи кликати своїх батьків? Адже у них за ці роки стосунки так і не налагодилося. Чи поїдуть вони?
Батько останнім часом запитливо дивився на Тетянку і мовчав.
Мовчав, коли вона з Миколою розлучилася.
Мовчав, коли Тетяна не витримала сусідства Миколи і розмов про те, з ким він гуляє, і що дочка не від нього, і у місто з Даринкою поїхала.
І коли Тетяна привезла до них Андрія знайомитися, і сказала:
– Мамо, тату, познайомтеся, це Андрій, я вам про нього розповідала. Ми вирішили одружитися!
Батько глянув несхвально, і головою так похитав, наче хотів щось не дуже добре про Тетянку сказати. Хоча руку Андрію він потис, але неохоче.
Мати потім Тетяні пояснила, що батько вважає, раз заміж вийшла – терпи, вмій життя налагодити, нема чого скакати – один, другий.
Той зраджує, кого не тримають, а чим цей Андрій кращий? Переживає батько за тебе, дочко!
Але Андрій сам наполіг:
– Тетянко, не ображайся на своїх, вони люди старого виховання!
І сам зателефонував, запросив і попросив їх у гості приїхати.
Квартиру подивитися, адже не були у них жодного разу, Тетяна ж із Андрієм самі до них у село часто їздили.
А з автовокзалу вони батьків зустрінуть, хай не переймаються!
І батьки Тетяні таки збиралися.
Галина Петрівна найкращу кофту одягла, хвилювалася, чоловіка розпитувала:
– Ну що ж, якщо ми до них приїдемо, то це означає, що ми їх визнали, що ми згодні?
А може й пора, скільки часу минуло, та й що ти, Василю, все мовчиш?
Василь Іванович тільки крекнув, одягаючи нові черевики – в місто ж їдуть!
– Та не знаю я, Галю! Дивитися треба, ніби вже рік живуть, та й нас не забувають. Набрехала тобі Денисівна твоя, Миколку свого вигороджувала, а ти й піддалася. Та й я, старий бовдур, туди ж! – Василь Іванович спересердя кинув черевик, – Не можу я в цих черевиках ходити!
Приїхали Галина Петрівна й Василь Іванович заздалегідь.
Добре Тетяна з Андрієм теж раніше їх зустрічати приїхали.
Галина Петрівна застидалася стоїть озирається. А Василь Іванович вигляду не подає, дивиться впевнено.
Тетяна збоку подивилася на батьків – маленькі вони стали, постаріли. І шкода стало, всі минулі образи відступили.
Іванка вони з мамою Андрія вдома залишили, а Дарина з ними, тут же з машини вискочила:
– Бабусю, дідусю, ми тут!
Обійнялися, Галина Петрівна й Василь Іванович руку Андрію потисли.
В машину сіли, розгубилися, Галина Петрівна раптом згадала про подарунок, конвертик для Андрія, ніби потім не встигнуть.
– Василю, конверт давай, бо ж забули!
І неголосно Даринці сказала:
– Внучечко, я не дістану, ти передай конвертик… Вітчиму своєму!
А Дарина голосно, на всю машину:
– Бабусю, а хто це – ВІТЧИМ?
Тут Василь Іванович раптом перестав відмовчуватися:
– Ти що говориш? І внучці Даринці так ласкаво:
– Та це бабуся щось наплутала, ти, внучечко, ручку простягни, й тату своєму передай конвертик, адже там там тато сидить?
– Звісно, тато, а ти що діду, не знаєш? – весело засміялася Дарина!
Ох які дивні ці дорослі?
Хіба не видно, що у Даринки найкращі мама, тато й братик Іванко! І бабусі й дідусі найкращі, Дарина всіх любить.
І бабусю Олю, і дідуся Василя і бабусю Галю! А ще й тітку Світлану, вона Даринці каблучку маленьку подарувала, якраз на її пальчик.
Наскільки рідними можуть бути чужі, настільки чужими часом бувають рідні…
Якщо не схаменуться…
