Субота ранок. Наталя готувала сніданок. Млинці з сиром, кава.
– Пахне смачно, але можна було б ще щось суттєве приготувати. Наприклад, бутерброди із червоною рибою, ковбаски порізати.
– Мама зараз обіцяла зайти. Для неї ці млинці не є аргументом доброго сніданку чоловіка. От якби вони були з м’ясом, тоді інша річ.
Останні слова розлютили Наталю. Чоловік сидів без роботи пів року, а вимагав ще й своїй матері догоджати. Так, свекруха любить бутерброди з червоною рибою, любить гарну ковбасу.
Михайло і сам любить добре поїсти. Мати майже завжди ще й із собою бере. Але Наталя нічого вчора не купила, роботи було багато, поверталася пізно.
Та й про матір чоловіка дізналася лише хвилину тому. Звичайно, свекруха приходила до них, але не на сніданок.
– Якби ти приніс у будинок мамонта, то були б зараз млинці з м’ясом! Сьогодні лише те, що знайшлося у холодильнику. Ковбасу ти вчора з’їв!
– А купити не можна було? Це ж продукти, без їжі можна ноги простягнути.
– Ти ж сидів удома, треба було сходити до крамниці.
– Ти спеціально це кажеш мені? У мене немає грошей. Ти сиділа на моєму горбі, я тобі слова не говорив.
– Я сиділа? Я сиділа без роботи місяць, намагалася знайти підробіток скрізь. Цього місяця нам допомагали мої батьки. Картопля та овочі, гриби, молоко, яйця.
– Я щотижня їздила до них, як бідна родичка, щоб не сидіти на твоїй шиї! А ти, виявляється, віз мене на своєму горбі! Я сама ходила з батьком по гриби, по ягоди.
– Все, не починай. Зараз мати прийде. Я ж не винен, що моя мати у місті живе. А так я б теж гриби, ягоди носив, можливо навіть рибу з м’ясом здобував. А що тут смішного?
– Смішного? Здобувати ти можеш тільки з холодильника.
– Не зли мене, я шукаю роботу! Можеш вважати, що вона в кишені.
– Чудово. Я рада.
– І варто було кричати? Тільки при мамі не починай.
– Подивимося.
А в цей час пролунав дзвінок у двері. Свекруха привіталася і одразу пройшла до столу.
– Так. Сніданок у нас у дев’яності краще був. Малувато буде. У нас також чоловіки не працювали, але ми їх годували. Роботи не було, а в бан дитів не кожен піде. Кращий чоловік живий на дивані.
– На дивані лежати багато калорій не треба. – Не витримала Наталка.
– А от не скажи! Сьогодні лежить, а завтра працює.
– Чи настане це завтра?
– Ти це про що? Я прийшла не так просто. Племінник мій збирається відкрити мережу автомийок. Говорить мінімальні вкладення, окупається швидко.
– Ось і Михайло може займатися бізнесом. Люди митимуть, а гроші річкою потечуть. Можна з братом, а можна й окремо.
– Ідея гарна. Наважуйтеся. – Сказала Наталка.
– А ти що? Хіба ти не дружина? Потрібні ж вкладення.
– Я повинна вкластися? Чим? Ми живемо лише на мою зарплату. На мені кредит за меблі.
– Нічого страшного, люди й із двома кредитами живуть.
– Нехай живуть.
– Ось як ти! Хочеш, щоб чоловік і далі лежав на дивані?
– Так ви цього й хочете. Тільки, якщо я візьму кредит, то лежати йому доведеться дорожче, а так просто за їжу.
– Не хочеш підтримати чоловіка?
– Не хочу платити за дурниці! Мережа автомийок? Вони на кожному розі, якщо так можна сказати. Роботи в місті багато, просто йому зручно лежати на дивані.
– Ти зовсім знецінюєш свого чоловіка! Михайле, збирайся! Нехай вона лікті кусає, коли ти в грошах купатимешся. Проте бізнес буде тільки твій! Ділити не доведеться. Я знайду гроші. Ходімо, я двічі не пропоную.
Михайло глянув на матір, потім на дружину. Вибір був важким. Піти з теплого дивана і від повного холодильника було безглуздо, але мати пропонувала гроші, бізнес. Працювати? Відвик.
– Хочеш володіти автомийками, чи сам мити машини клієнтів? Вибір очевидний. Будеш господарем життя. – сказала мати. – А ти, Наталю, неправильна дружина.
– Неправильна? Я ж не тримаю.
– Чудово. Ти чуєш, Мишко, тебе не тримають, не цінують. Я вважаю, що треба подати на розлучення. Щоб потім вона на бізнес не претендувала.
– Фіктивний шлюб буває, хай і розлучення буде фіктивним. Звичайно, якщо ти захочеш повернутися до неї, то… розлучення фіктивне.
– Дивні ви люди! Іди, Мишко, тебе мама чекає. Розлучайся. Ділити з тобою нічого не будемо. Квартира моя, за меблі кредит мій. Твій майбутній бізнес залишаю тобі.
– Ось і сиди у своїй квартирі! Для тебе це стеля, а Мишко ще й будинок собі збудує! Ти не бачиш очевидного. От якби ти його підтримала…
– У вас кава остигає.
– А ми вже йдемо, – рішуче сказав Михайло.
***
Вони пішли. Михайло подав на розлучення. Після “фіктивного” розлучення він кілька разів приходив назад, але Наталя не пустила. Мати взяла кредит, бізнес прибутку не приносив.
Виплати за кредитом висіли у повітрі, грошей на них постійно не вистачало. Лежати на дивані у дружини було набагато дешевше, тільки вона Мишка вже не пускала. Розлучення виявилося дуже справжнім…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
