– Даша, привіт! Слухай, прохання є дуже слізне! – Зателефонувала Інга. – Виручиш?
– Я на мілині, відразу попереджаю, якщо ти про гроші. Антон знову звільнився, шукає все себе. Чакри прочищає. Зла не вистачає!
– Та ні, я про інше. Ми всією сім’єю на в Карпати зібралися, за два дні вирушаємо. За квартирою не наглянеш? Квіти полити, кота погодувати.
– Ух, ще й кота… – Даші не дуже хотілося щодня мотатися до подруги через п’ять зупинок. Своїх проблем вистачало. – А сусідку якусь не можна попросити?
– Ти що? Будуть нишпорити тут чужі люди. Ну, будь ласка, Дашенька! Я тобі подарунків привезу, у боргу не залишусь, обіцяю.
– Ось куди від тебе подітися? Гаразд уже. Користуйся моєю добротою.
Дружили вони з технікуму. Навчалися в одній групі на технологів машинобудування. Жили в одній кімнаті у гуртожитку.
Після закінчення технікуму обидві пішли на завод. Даша почала працювати за фахом, та будувати кар’єру. Нещодавно вийшла заміж за Антона – інженера із сусіднього відділу, мала доньку.
Але з роботою у чоловіка не складалося, стрибав із місця на місце, ніде не затримуючись довго. І через цю невизначеність Даша весь час була на нервах, продовжуючи працювати вдома, навіть під час декрету.
Для Інги професія технолога виявилася надто складною, і вона влаштувалась секретарем начальника цеху. В перший же рік, не відходячи від робочого місця, познайомилася з партнером свого шефа, Олександром, і вийшла за нього заміж.
Шлюб виявився дуже вдалим. Обидва були молоді, гарні, закохані. Олександр організував свій бізнес, який добре розвивався, та приносив стабільний дохід. Коли в Інги з’явився син, вона покинула роботу, і присвятила весь свій час сім’ї, та собі коханій.
Два рази на рік усією сім’єю вони їздили відпочивати у різні куточки країни, залишаючи квартиру на свекруху. Але цього року Інга посварилася з нею вщент, і тому звернулася до подруги.
– Ось тут корм для котика, тут лійка для квітів. Поливай двічі на тиждень, гаразд? – Інструктувала Дашу Інга. – Люблю свої троянди, люблю на них милуватися. А який аромат! Ти тільки понюхай!
– Тільки не затримуйтесь, – попросила Даша, – раптом, що не так зроблю. Приїдь швидше, щоб встигнути виправити.
– Все буде нормально. Я знаю тебе.
Інга передала ключі подрузі, та з легкою душею, разом із чоловіком та сином, поїхала відпочивати, та розважатися.
Декілька днів Даша щодня їздила у квартиру Інги, годувати кота і доглядати за квітами. Але потім їй це набридло, і вона вирішила полегшити собі життя, переселивши Барсика у свою квартиру.
– Якщо гадитиме, я його викину, – невдоволено пробурчав Антон, зиркнувши на кудлатого гостя.
– Ненадовго, до кінця місяця лише, – заспокоїла Даша. – Миску та лоток йому я привезла. Нехай у нас поживе, щоб мені не мотатися щодня. Тільки квіти з’їжджу ще кілька разів полити, і все.
Але Барсику умови у новій квартирі чимось не сподобалися. Особливо він узявся за Антона – і туфлі йому погриз, і ноутбук подряпав, і спер котлету з його тарілки.
– Забери його, щоб духу не було! – обурився Антон, не витримавши й трьох днів. – Відвези назад. Насип йому там більше корма, і нехай жує його два тижні.
– Дивно, начебто тихий котик, лагідний. Чому у вас дружби не вийшло? У мене жодних проблем із ним немає. Навпаки, любимо і милуємося
– Ревнує напевно, – посміхнувся Антон, – суперника у моїй особі усуває. Чоловік!
– Добре, завтра з ранку відвезу. Сьогодні втомилася. Ти сам знайшов щось? Скільки місяців не працюєш. Влаштовуйся хоч кудись. А то ціни зростають, все довкола дорожчає, а ми живемо на одну зарплату.
– Кудись не хочу! Шукатиму місце, щоб до пенсії там працювати. Щоб і зарплата була пристойною, і умови нормальні. Досить метатися. І не квап мене.
– Так ніколи не знайдеш. А Вікторії знову взуття купувати треба, все мале. Дитина швидко росте. Стільки всього треба.
– Знайду. І не шантажуй мене дитиною. Кота прибери краще.
З ранку, погодувавши все сімейство сніданком, Даша запакувала Барсика в перенесення, прихопила лоток і миску, і потяглася назад у квартиру Інги.
Вона довго крутила ключем у замковому отворі, не розуміючи, в чому річ. Кілька разів перевірила ключі, чи не переплутала, і знову марно намагалася відчинити двері.
– Що таке, Барсик? – Запитала вона кота, який уважно спостерігав за нею з перенесення. – Із замком щось. Не відкривається. Антонові зателефонувати, чи що? Щоб під’їхав, та допоміг відчинити.
Вона вже дістала телефон, як раптом, кіт підняв шерсть дибки, і завурчав, дивлячись на двері.
Замок брязнув, двері прочинилися, і звідти виглянула юна довговолоса брюнетка, босоніж і в сорочці Олександра.
– Ви хто? – оторопіла Даша.
– Юля. А ви?
– Я кота привезла. Що ви тут робите? Інга повернулася? – Даша пройшла у квартиру, озираючись у пошуках господині.
– Ні, Сашко. Він зараз прийде. У справах терміново відлучився.
Даша випустила Барсика, і пройшла на кухню. Стіл був завалений якимись упаковками, у раковині стояв посуд, на підвіконні – букет троянд, пляшка, та коробка шоколадних цукерок.
Вона вже все зрозуміла, але відмовлялася повірити. Поки міркувала, що робити, приїхав Олександр.
– Привіт! – зустріла його Даша. Юля обережно визирнула з ванни, в якій ховалася від несподіваної гості.
– Даша? – Олександр помітно зніяковів. – Тобі Інга не повідомила? Мені на роботу терміново довелося повернутись. Ти можеш більше не перейматися. Я тепер сам тут упораюся.
– Не сумніваюся. А Інга знає про Юлю?
– Що знає? – Він почав нервувати.
– Просто, щиро кажучи, не знаю тепер, як бути, – зізналася Даша. – Ми ж подруги, я не зможу їй брехати. І промовчати не зможу. Вибач.
– Можеш все розповісти, – подала Юля голос. – Олександр все одно хоче з нею розлучитися, і ми одружимося. Він давно вже її не кохає.
Олександр ховав погляд, дивлячись убік.
– Давай вийдемо, – покликав він Дашу.
Вони вийшли надвір, і сіли в машину, що стояла біля під’їзду. Якийсь час вони сиділи мовчки.
– Я кохаю Інгу, не хочу розлучатися, – нарешті сказав він. – Але, розумієш, ми, мужики, іноді заводимо інтрижки. Юля це… Нічого серйозного, повір.
– Значить, Юля не єдина? Сашко, я так тебе поважала, заздрила навіть Інзі. А виявляється, мій нероба Антон, набагато кращий за тебе, хоч і недолугий. А найголовніше, я не зможу приховати від Інги все це.
– Ти зруйнуєш гарну родину? Сумління не мучитиме? Не обов’язково завжди все розповідати. Іноді краще промовчати.
– Тебе ж сумління не мучить? Ти і Юлі брешеш, даєш порожні обіцянки. Жаль дівчинку. Гидко все це.
Даша відчинила дверцята, збираючись вийти з машини. Але Олександр зупинив, притримавши її за руку.
– Стривай. У тебе чоловік безробітний. Грошей не вистачає. Я можу допомогти. Скільки ти хочеш за мовчання? Назви суму.
– Тобі гроші подіти нема куди? Думаєш, все завжди можна купити? Вражає, як тобі на думку таке спадає. Не чекала від тебе.
Вона і справді була шокована його пропозицією. Хотілося якнайшвидше бігти якомога далі.
– А може, – він знову взяв її за руку, – хочеш, я візьму Антона до себе, дам роботу з гарною зарплатнею.
Ця пропозиція Дашу зупинила. Вона зачинила дверцята, серйозно подивилася на Олександра. Чоловік так набрид їй своїм неробством, що думки про його працевлаштування сиділи в голові, як скалка.
– Навіщо всім робити погано, якщо можна зробити добре? – надихнувся Олександр, побачивши, що вона зацікавилася. – А я присягаюсь тобі, що більше ніколи не подивлюся ні на кого, окрім Інги.
– Робота чоловікові дуже потрібна, – задумливо промовила Даша. – Якщо вийде, я була б просто щасливою.
– Ну от, – зрадів Олександр, – розумні люди завжди можуть домовитись.
– Але, якщо дізнаюся знову про твої пригоди, не подивлюся ні на що, все розповім Інзі, – попередила Даша.
Олександр узяв працювати Антона. Той настільки надихнувся гарною зарплатою, що намагався щосили. І здавалося, всі проблеми владналися.
Інга та Олександр виглядали дуже щасливими. Даша навіть рада була, що не стала втручатися у чужу родину зі своєю правдою.
Але ніхто не подумав про Юлю. А вона нагадала всім про себе незабаром.
– Дашка, ти уявляєш, що сьогодні було! – Зателефонувала раптом Інга.
– Не лякай мене. Що?
– До мене приходила коханка чоловіка!
– Серйозно? – Серце у Даші тривожно закалатало. – Навіщо?
– Запевняє, що вони кохають одне одного. І вона від нього в положенні. Вимагала, щоб я його відпустила.
– Нічого собі! А що він?
– На роботі. Думаю, ось.
– А що голос у тебе якийсь веселий. Чи мені здається? – Обережно запитала Даша, побоюючись істерики.
– Не здається, Даша! Ти не уявляєш! У мене є коханий чоловік, Віктор. Давно вже. Але я не знала, як бути із Сашком. А тепер так вдало все складається.
– У тебе? Я думала, кохання у вас… Зовсім нічого не розумію.
– Ой, Дашка! Ой! – засміялася Інга. – Ну гаразд, потім зідзвонимося.
Дуже швидко вони розлучилися. Олександр одружився з Юлею. Інга вийшла заміж за свого коханого Віктора.
Антон продовжує успішно працювати у компанії Олександра.
А Даша радіє, що нарешті вирішилися всі проблеми, і не потрібно більше тримати в собі чужі секрети. Ось так в житті буває. Не завжди рветься тільки там, де тонко…
