– Ти звичайна перукарка! Тобі не потрібна шикарна машина, щоб з’їздити в магазин! – Засміявся чоловік

– Коханий, подивися на це! – радісно сказала я, і простягла чоловікові глянсовий журнал, вказавши на рекламу вишнево-червоного автомобіля марки Mini Cooper.

– Слухай, ми тільки одружилися, а ти вже машину хочеш, – усміхнувся Андрій, відірвавшись від телефону. – Якщо тобі так потрібна ця іномарка, то купи її собі сама.

Я почула в його тоні зневагу, але не надала цьому особливого значення, бо була закохана у свого чоловіка і вважала, що він має рацію. Буквально через рік Андрій купив собі блискучу, дорогу і недоступну мені Audi A4.

– Чи можна мені з’їздити в магазин на твоїй машині? – ласкаво попросила я.

– Ага, хочеш, щоб я ризикнув своїм авто? Ні за що! Ти не найкращий водій, і напевно її подряпаєш, – пирхнув у відповідь чоловік.

Я від прикрості миттєво прикусила язик, і ображено подивилася на чоловіка.

– Я чудово керую машиною. Якщо ти так переживаєш за свою Ауді, то треба було брати автомобіль дешевше, – невдоволено пробурчала я.

– Я торговий представник, Катя! Ця машина є важливою для мого статусу. Завдяки їй клієнти розуміють, що мають справу з успішною людиною, і краще йдуть на контакт, – повчально сказав Андрій.

З того дня я вирішила заощаджувати, та накопичувати на свій заповітний “Міні Купер”.

Протягом двох років я не брала відпустку на роботі, не витрачала гроші на новий одяг, походи в кіно та ресторани, та часто брала додаткові зміни.

Мало цього, я навіть перестала купувати вранці каву в кав’ярні по дорозі на роботу. Щоразу, коли колеги по перукарні звали мене в караоке або в кафе, я вимушено відмовляла їм.

Я натягнуто посміхалася і поплескувала себе по кишенях: “Вибачте, дівчатка. Накопичую на щось особливе”.

Пройшло два довгі роки, перш ніж мені вдалося зібрати потрібну суму. На жаль, я змогла дозволити собі лише стару машину.

– Андрію! – Вигукнула я, коли чоловік повернувся з роботи. – Я це зробила! Я накопичила достатню суму для покупки машини!

Чоловік приголомшено завмер у передпокої, та недовірливо глянув на мене.

– Вирішила пожартувати? Покажи свій рахунок в онлайн-додатку банку, – зажадав чоловік із похмурим обличчям.

Я мовчки простягла чоловікові телефон, і він особисто переконався, що я не брешу.

– Треба зізнатися, ти мене здивувала. Іди накрий на стіл, я хочу їсти. Заодно обговоримо дещо, – скомандував Андрій, і посміхнувся.

Я очікувала, що коханий порадіє за мене, та допоможе з покупкою авто, але я глибоко помилялася.
Під час вечері чоловік сидів із виглядом всезнайки, та з явною зневагою дивився на мене.

– Послухай, люба. Я хочу купити нову машину для роботи. На гроші, які ти заощадила, і на гроші, які ми отримаємо від продажу моєї “Ауді”, ми могли б придбати дійсно хороший автомобіль. Тоді в мене буде більше клієнтів і, відповідно, грошей, – незворушно сказав Андрій.

– Стривай, це мої гроші! Я заощаджувала і відмовляла собі не для того, щоб купити тобі нову машину, – впевнено промовила я.

– Наші гроші, Катю. Ми одружені, пам’ятаєш? І будемо чесні: тобі не потрібна власна машина. Я можу відвезти тебе, куди завгодно, – глузливо промовив чоловік.

– Я два роки накопичувала на цей “Міні Купер”. Це моя мрія, і я не збираюся від неї відмовлятися, – обурено промовила я.

– Мрія? Це машина, Катя. Не драматизуй, – невдоволено пробурчав Андрій.

– Я не драматизую, – відповіла я, намагаючись говорити спокійно. – Я багатьом пожертвувала, щоб накопичити ці гроші, й витрачу їх, як вважаю за потрібне.

– І я багатьом пожертвував, щоб забезпечити нашу сім’ю. Мені потрібна хороша машина для роботи! Тобі ж просто потрібна іграшка, – сердито процідив чоловік.

– Це не іграшка! – роздратовано випалила я. – Це моя мрія! Це те, заради чого я працювала без вихідних та відпустки.

– Тобто, ти працювала понаднормово лише заради власної вигоди? – поцікавився Андрій. – Це досить егоїстично, тобі не здається? А як же те, що краще для сім’ї?

– Для сім’ї краще, коли враховуються інтереси всіх членів, а не когось одного, – впевнено заявила я.

– Моя робота приносить основну частину доходу в наш сімейний бюджет, я – годувальник, тому я і вирішую, як розпоряджатися нашими грошима, – суворо заявив він.

– Моя робота теж робить свій внесок, – сказала я з тремтінням у голосі. – І навіть, якби це було не так, це не означає, що мої мрії та бажання не мають значення.

– Мрії? Прокинься, люба. Ти двадцятип’ятирічна перукарка з манією величі! Тобі не потрібна шикарна машина, щоб з’їздити в продуктовий магазин, – заливисто засміявся Андрій. – Насмішила мене, слово честі…

Слова чоловіка глибоко мене поранили, і я у сльозах вибігла з-за столу. Кілька днів ми жили, наче кішка з собакою. Андрій майже не спілкувався зі мною, а якщо й говорив, то тільки, щоб пожартувати з моєї “егоїстичності”.

Коли у мене настав вихідний, до нас в гості, без попередження, прийшла свекруха Надія Леонідівна.

– Катю, люба, що у вас стряслося? – Запитала вона, і лукаво усміхнулася. – Мені дзвонив Андрій, і по його голосу я зрозуміла, що він чимось засмучений.

– Нічого особливого не трапилося, просто ваш син не збирається зважати на мою думку, і хоче привласнити собі мої гроші, – уїдливо відповіла я.

Надія Леонідівна скривилася від цих слів, але швидко взяла себе в руки, й знову посміхнулася.

– Мила, я знаю, що ти збирала на машину, але чи не здається тобі, що ідея Андрія розумніша? Зрештою, йому потрібна хороша машина для роботи, а не для променаду до друзів, – повчально сказала свекруха.

Перш ніж відповісти, я глибоко зітхнула і затримала подих, намагаючись заспокоїтись.

– Я два роки збирала на свій власний автомобіль! Це мої гроші, і я сама вирішуватиму, на що мені їх витрачати, – спокійним тоном промовила я.

– Ну, не гарячкуй. У шлюбі немає “моїх грошей”, вони спільні, так що витрачати ви повинні їх разом, – насмішкувато промовила вона, і поблажливо поплескала мене по руці.

– Чому тоді ваш син одноосібно вирішує, куди їх витрачати, якщо вони спільні? – Поставила я провокаційне питання.

– Не перевертай, не було такого. Взагалі хороша дружина ставить чоловіка на перше місце. Андрій щодня старанно працює, заради вашої родини. Щонайменше, що ти можеш зробити, – це підтримати його кар’єру, – роздратовано відповіла Надія Леонідівна.

– За вашою логікою виходить, що я нічого не роблю для нашої родини, й тому мою думку можна не враховувати? – Різко промовила я.

– Яка ж ти недолуга, все перевернула з ніг на голову. Говорила я Андрію, не одружуватися з тобою, – сердито промовила свекруха і попрямувала до виходу.

Родичка, розуміючи, що я не відступлю від свого, пішла навіть не попрощавшись.

У наступні дні ми часто сперечалися, і навіть лаялося. Андрій став називати мене “жадібною відьмою”, коли думав, що я його не чую, але я все чула.

Одного вечора чоловік повернувся з роботи злим, і кинув переді мною банківську картку.

– Що це означає? Я спробував зняти з твоєї карти гроші, але в мене нічого не вийшло, – сердито промовив Андрій.

– Значить, ти все-таки взяв мою карту без дозволу! – Крижаним тоном промовила я. – Бачу, ти дуже здивувався, коли не знайшов там грошей.

– Уяви собі, – роздратовано промовив чоловік. – Ти зняла всі гроші з рахунку? Мої гроші! Говори, куди ти їх поділа?

– Я перевела свої заощадження в інший банк. Ще раз нагадаю тобі – це мої гроші, а не твої! Я їх заробила і накопичила, тож ти не маєш на них жодного права! – Серйозним голосом відповіла я.

Чоловік різко стукнув кулаком по кришці столу, змусивши мене здригнутися від переляку.

– Яка ж ти вперта… Якщо ти не віддаси мені ці гроші, то завтра ж опинишся на вулиці, – пригрозив чоловік.

– Навіщо чекати? Я можу піти прямо зараз, тому що не збираюся давати тобі грошей, – рішуче сказала я.

Андрій оторопів від моїх слів, бо не чекав від мене такої відповіді, проте зупинитися вже не міг.

Я зібрала речі, та пішла до подруги. Наступного дня чоловік написав мені повідомлення, що прощає мене, та дозволяє повернутися.

Однак у відповідь отримав фотографію заяви на розлучення. Ще вранці я сходила до РАГСу, і подала на розлучення.

Андрій образився на мене, і не став перешкоджати процесу розлучення. За місяць нас розлучили. На той час я вже стала володаркою заповітного “Міні Купера”.

Тепер мені доводилося винаймати квартиру, що значно скоротило мій бюджет. Однак, я ні про що не шкодувала! На мою думку, не може бути в родині все в одне “горло”! А ви що скажете з цього приводу? Я слушно вчинила, чи мала поступитися чоловіку?