Кілька днів тому, довго не могла заснути, все лежала, переверталася, обмірковувала майбутню роботу і часом провалювалася в дрімоту.
В один з таких провалів почула як хтось зайшов до кімнати, я подумала, що мама, підняла голову, але нікого не побачила (в кімнаті світло було, місяць світив прямо в вікно і навіть штори не рятували).
Тим часом, паркет скрипнув прям біля мого дивана, склалося відчуття, що хтось сів на диван – я чула, як скрипнули пружини і диван прогнувся під вагою.
А потім на мене як звалилася кам’яна плита, голову і груди здавило – ні вдихнути, ні видихнути, хочу закричати і не можу навіть пискнути.
Намагаюся в паніці хоча б ухопитися за щось поруч на табуретці ноутбук, щоб скинути його на підлогу і розбудити сплячих в сусідній кімнаті батьків, але пальці тільки самими кінчиками ковзають по кришці і не можуть нормально зачепитися.
Тим часом, я прекрасно чую як сопе поруч син, як тато хропе в сусідній кімнаті, як собака гавкає у сусідів. І тут в голову прийшло чомусь “чур мене”, і як тільки про це подумала, як тут же стало різко вільно дихати і рухатися.
Я аж підскочила на дивані, коли це все пройшло, і довго ще страшно було заснути, раптом повториться. Я так і не зрозуміла, чи кошмар приснився, або наяву це було, але відчуття були дуже реальні.
Якщо домовик приходив, то навіщо? Нічого, начебто, поганого не робили, стільки років не чіпав, а тут завітав.
