Мені зараз 35 років. Розлучений, є дитина. Восени мені було нудно, я накотив злегка пивка і балувався з соціальними мережами. Почав додавати в друзі всіх своїх старих друзів, однокласників, товаришів по службі. Додав я і Наталю. Не хочу називати справжнього імені, тому нехай буде Наталя. З усіма по парі слів перекинулися, а з нею спілкувалися майже до першої години ночі.
Пару слів про дівчинку 35 років. У Наталку я був закоханий ще зі школи. Але в школі у мене з нею не особливо виходило дружити. Та чого вже там – зовсім ніяк не виходило. Вона в старших класах гуляла з хлопцем, який був уже в технікумі. Ми для неї були пацанами. Наталка була дуже красивою. Вона це знала і дуже добре цим користувалася.
Наталка (як на мене) не надто змінилася – все те ж волосся, та ж посмішка, той же погляд. Майже весь тиждень листувалися. А в п’ятницю зустрілися в кафе. Весь вечір з неї згадували минуле, випили пляшку напівсолодкого, взяли піцу, танцювали. Ранок Наталка зустрічала вже в моїй квартирі. У суботу вона була зовсім іншою людиною: похмура, мовчазна. Поснідали і вона поїхала додому.
У неділю стала спілкуватися зі мною так, ніби я їй мільйон винен. Змінилася Наталя дуже – що не витівка, то явно “королівська”. Мені слова зайвого не скаже – все робить, щоб я перед нею стелився. З веселої і доброї Наталі перетворилася в шматок …
Звів спілкування з нею до нуля.
Що з людьми відбувається? Ось кажуть, що змінюються люди, а я відповім, що нітрохи вони не змінюються. Що в дитинстві була недоробленою королевою, так і в старості нею залишиться. Буде до кінця днів вважати, що хлопці їй чимось зобов’язані і повинні прислужувати. Добре, що поспілкувався з нею. Почуттів ніяких не залишилося – все вивітрилося до біса.
