Раніше, бувало, я читав різні історії про явище святих простим людям, не сказати, що я не вірив в них, але в деяких сумнівався через їх “казковості”. А інші чіпали душу по-справжньому і здавалися щирими.
Але якими б вони не були, вони були далекі від мене і від мого життя і були для мене чимось неймовірним.
У Бога я вірю, але в релігію глибоко не заглиблююсь. Тільки під час однієї хвороби я вирішив спробувати читати молитви Миколі Чудотворцю. Я не сподівався на зцілення, просто на душі ставало краще.
Той день:
Зима сніг. Красиво і свіжо. Я стою на зупинці ввечері після роботи, чекаю свій автобус. Багато людей навколо. Хто про що розмовляє, а я в своїх думках.
Тут несподівано підходить до мене старий і починає ставити мені питання. Мої думки ліниво розвіваються. А він питає, де я працюю, чим займаюся, і про себе теж розповідає, каже, що все життя пропрацював на швидкій допомозі.
Зазвичай я не люблю на всякі особисті питання відповідати, але тут виникло відчуття, що зустрів старого друга, було спокійно і добре, і бесіда не напружувала.
На вулиці стемніло, і обличчя співрозмовника я не розгледів, тільки його огрядну бороду і добрі очі побачив, ще побачив, що він з паличкою, а значить погано ходить (на той момент і я теж з ногою хворів, тому розумів, як це).
Приїхав автобус. Ми сіли. І тут він мені каже, що він перший раз в цьому районі, і йому потрібно до друга в гості потрапити (виявилося, що друг його живе на моїй зупинці), і це в 8 вечора, мені тоді здалося це трохи дивним.
Навіщо хворому пенсіонерові їхати в гості в такий пізній час в незнайомий район? Ну, да ладно. Поки ми їхали, я встиг розгледіти його обличчя краще, і мені воно здалося знайомим.
Навіть подумав, що він схожий на обличчя з ікони Миколи Чудотворця, але хіба мало схожих людей, тому я не надав цьому значення. Вийшли на зупинці. І вирішив я проводити старого до будинку, шкода стало, що заблукає, і до того ж погано ходить.
Поки ми йшли, він мені все щось розповідав: про сім’ю, про дочку, про Америку, про свою самотність. Я слухав в пів-вуха тому мені було це не дуже цікаво.
І ось нарешті ми знайшли будинок і під’їзд його друга. На прощання він попросив мене залишити свій телефон і сказав, що звуть його Микола. Простягнув мені зім’ятий аркуш паперу, де було безліч телефонів, написаних від руки різними людьми, судячи з почерку.
І наостанок Микола каже мені: “Давайте зустрінемося і разом поп’ємо чайку в день Миколая Чудотворця”. Я сказав “добре” і попрощався з ним.
Може, мені здалося, і це був звичайний дідусь, але якесь відчуття чарівництва чомусь було присутнє. І, до речі, за день до цього випадку я читав акафіст Миколи Угодника.
Я побачила чоловіка сестри з іншою жінкою. Це сталося випадково, в торговому центрі, куди я…
Моя свекруха – Раїса Петрівна – жінка з дуже важким характером. Вона вважає, що краще…
Я одружилася дуже рано. На вечірці, яку для першокурсників влаштувала адміністрація нашого інституту, я познайомилась…
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…