Аліна провела пальцем по екрану смартфона, перевіряючи баланс банківської картки. Сума у додатку змусила її прикрити очі та повільно порахувати до десяти.
– Вадику, – покликала вона чоловіка, що крутився перед дзеркалом у коридорі.
Вадим поправляв комір нової сорочки.
– Що таке, Аліно? – озвався він.
– Ти за таксі в ресторан зі своєї карти списуватимеш?
Чоловік перестав смикати сорочку і винувато глянув на дружину.
– Аліно, ну ти чого починаєш? У мене там дріб’язок лишився. Мені ж ще за паркування на тижні платити. Давай ти замовиш?
Аліна заблокувала екран.
Вадиму сьогодні виповнилося сорок років. Вік солідний. Пів року тому вони домовлялися, що відзначать скромно, вдома, посидять утрьох – вони й син.
У них висіла іпотека за двушку, яку взяли два роки тому. Платіж з’їдав майже всю зарплату Вадима. Аліна тягла на собі комуналку, продукти, секції дитини та одяг. Її прибутки провідного менеджера це дозволяли, але вільних грошей майже не залишалося.
А місяць тому в їхні плани втрутилася Віра Павлівна.
Свекруха заявила, що сорокаріччя єдиного сина – це подія світового масштабу. Не годиться сидіти на кухні, як жебраки. Потрібно покликати родичів, зняти зал у ресторані, показати всім, що Вадим відбувся у житті.
На боязкі спроби Вадима заперечити, що грошей на ресторан немає, Віра Павлівна просто відповіла:
– Аліна добре отримує, не збіднієте заради такого випадку.
І Аліна здалася. Вона сама знайшла затишний ресторанчик із гарною кухнею, сама склала меню, сама внесла аванс.
– Викликаємо таксі, – погодилася Аліна, накидаючи плащ.
У ресторані вже метушилися офіціанти. Стіл на п’ятнадцять гостей ломився від закусок. Аліна спеціально обрала вільну сукню пісочного кольору, щоб після цілого дня біганини на роботі та організації цього бенкету почуватися комфортно.
Гості почали збиратися до шостої. Віра Павлівна з’явилася останньою у супроводі сестри Вадима, Поліни. Свекруха йшла до столу так, ніби то був прийом в англійської королеви.
– З іменинником! – голосно сповістила Віра Павлівна, вручаючи синові паперовий пакет.
Вадим зазирнув усередину і розплився в усмішці.
– О, мамо, дякую! Той самий парфум!
Аліна миттю глянула на назву. Ціна цього флакона дорівнювала третини платежу за їх іпотекою.
– Для коханого сина нічого не шкода, – гордо заявила свекруха, передаючи своє нове пальто з хутряним коміром офіціантові, що підійшов.
Потім вона перевела погляд на невістку. Посмішка на обличчі Віри Павлівни миттєво згасла.
– Аліно, вітаю, – сухо привітала вона.
– Доброго вечора, Віро Павлівно, – рівно відповіла Аліна.
Свекруха окинула поглядом залу.
– Ну, що я можу сказати… – простягла вона, сідаючи на запропоноване місце на чолі столу. – Темно тут. І скатертини якісь простецькі. Вадиме, я ж тобі говорила про ресторан “Садиба” у центрі. Там такі люстри!
– Мамо, “Садиба” нам не по кишені, – тихо відповів Вадим, сідаючи поруч.
– Ой, та годі прибіднятися! – Відмахнулася Поліна, поправляючи зачіску. – У вас Алінка заробляє, як директор заводу. Могли б раз у житті братові нормальне свято влаштувати.
Аліна відчула, як до горла підкочує роздратування, але стрималася. Не час влаштовувати розбирання при гостях.
– Пригощайтеся, Віро Павлівно, – Аліна підсунула до свекрухи блюдо з рибним асорті. – Тут чудова кухня.
Свекруха гидливо підчепила виделкою шматочок риби.
– Сьомга якась бліда. На ринку, мабуть, брали дешеву?
– Це форель слабкої солі від шеф-кухаря, – спокійно пояснила Аліна.
Банкет набирав обертів. Гості їли, пили, говорили тости. Розхвалювали Вадима – який він чудовий фахівець, який чудовий сім’янин, як йому пощастило у житті.
Віра Павлівна не закривала рота весь вечір. Вона розповідала історії з дитинства Вадима, вихвалялася його уявними успіхами на роботі й жодного разу не згадала Аліну.
Невістка для неї була обслуговчим персоналом, чиє завдання вчасно підливати сік і не відсвічувати.
На момент подачі гарячого атмосфера за столом розжарилася.
Аліна втомилася. Вона встала з-за столу, щоб попросити офіціантів принести чай, і повертаючись на місце, почула гучний голос свекрухи.
– Ну і вбралася ти, Аліно.
Над святковим столом припинили дзвеніти виделки. Гості разом уп’ялися у свої тарілки, вдаючи, що вкрай захоплені салатами.
Аліна зупинилася на півдорозі до свого стільця.
– Вибачте? – перепитала вона.
– У цій сукні ти на вигляд, як стара кобила, слово честі! – голосно заявила Віра Павлівна, обводячи поглядом тихих гостей.
Вадим пішов червоними плямами.
– Мамо, припини, – невпевнено подав він голос. – Нормальна сукня.
– Вадиме, у тебе просто око замилилося, – відмахнулася мати, поправляючи комір своєї нової шовкової блузки.
– Я ж краще хочу. Люба, тобі тридцять вісім, а ти одяглася, як бабця на город. Ні талії, ні фасону. Суцільний несмак!
Поліна єхидно посміхнулася, прикривши рота серветкою.
Аліна повільно підійшла до столу. Весь вечір свекруха демонстративно кривилася. То закуски занадто прості, то ресторан дешевий, то дружина у сина недостатньо гарна.
– А мені подобається, – рівно відповіла Аліна, дивлячись прямо на свекруху. – Зручно.
– Зручно їй! – пирхнула Віра Павлівна. – Жінка має прикрашати чоловіка. Бути його візитівкою.
Вона розправила плечі.
– Ось глянь на мене, – продовжувала свекруха. – Я на пенсію вийшла, а тримаю марку. Тому що себе поважати треба, а не натягувати перший-ліпший мішок з переходу.
Гості ніяково переглядалися. Рідний дядько Вадима уткнувся поглядом у келих, вдаючи, що вивчає бульбашки мінералки.
– Аліно, сядь, не заводься, – шепнув чоловік, смикнувши дружину за рукав.
Воно й зрозуміло. Вадим завжди вважав за краще відсидітися в тіні, доки жінки з’ясовували стосунки. Бажано, щоб Аліна просто промовчала та стерпіла.
Але сьогодні Аліна не збиралася мовчати. Вона втомилася тягнути на собі іпотеку, оплачувати забаганки свекрухи та вислуховувати публічні приниження своїм коштом.
– Віро Павлівно, – Аліна сперлася руками об край столу. – А на вас зараз блузка звідки?
– До чого тут моя блузка? – знітилася свекруха, спантеличена різкою зміною теми.
– Дуже навіть до чого, – незворушно поцікавилася невістка. – Блузка італійська. Натуральний шовк. І шкіряні туфлі, я помітила, коли ви заходили. І ваше пальто нове в гардеробі висить, з хутряним коміром. Гарні речі, правда?
– Гарні, – насторожено погодилась Віра Павлівна. – Я вмію вибирати якісні речі.
– Вибирати ви вмієте, – погодилася Аліна. – А оплачувати?
За столом хтось нервово кашлянув. Вадим почервонів і спробував підвестися.
– Аліно, годі, – процідив він крізь зуби.
– Ні, не годі, Вадиме, – Аліна жестом зупинила чоловіка. – Коли ми вже заговорили про зовнішній вигляд і повагу до себе. Давайте щиро.
Вона підвищила голос настільки, щоб чули всі присутні.
– Цю італійську блузку, туфлі та шикарне пальто ви купили минулого місяця, Віро Павлівно. На двадцять тисяч, які я переклала вам зі своєї квартальної премії.
Обличчя свекрухи витягнулося.
– Тому що вам, цитую, «не було в чому піти в поліклініку, соромно перед лікарями», – викарбувала Аліна.
Яскрава помада на губах Віри Павлівни раптом здалася безглуздою. Вона забігала очима по гостях, шукаючи підтримки, але родичі раптом різко зацікавилися м’ясом, що остигає.
– Я в сина просила! – з викликом кинула свекруха.
– А дав не син, – відрізала Аліна. – Тому що зарплати вашого Вадима вистачає рівно на платіж з іпотеки, бензин та бізнес-ланчі.
Поліна спробувала встрявати.
– Алінко, ти навіщо чужі гроші рахуєш? Зовсім уже?
– Я рахую свої гроші, Полю, – обсмикнула зовицю Аліна. – І цей бенкет, на якому ви зараз сидите, критикуєте ресторан та мій зовнішній вигляд, теж оплачено до гривні з мого гаманця.
У залі повисла незграбна пауза, що переривалася тільки дзвоном посуду за сусідніми столиками.
– І той дорогий парфум, який ви сьогодні подарували синові, куплений на гроші, які я дала вам на лікування зубів минулого тижня, – додала Аліна, дивлячись просто в очі свекрусі.
Віра Павлівна пішла червоними плямами.
– Та як ти смієш… – пробурмотіла вона.
– Так ось, – Аліна випросталася. – Я можу ходити хоч у мішку з-під картоплі. Тому що я цей мішок сама собі купила на свої зароблені!
Вона підсунула до себе келих із соком.
– А коли ви навчитеся одягатися на свою пенсію, тоді й обговорюватимемо мої фасони! Смачного!
Аліна спокійно опустилася на свій стілець.
Віра Павлівна хапала ротом повітря. Вона чекала, що син заступиться за матір, прикрикне на дружину, що зарвалася. Але Вадим просто сидів, опустивши голову, і старанно колупав виделкою шматок запеченої картоплі.
Робити нічого. Свекруха зім’яла тканинну серветку, кинула її на стіл і різко піднялася.
– Моєї ноги більше не буде у вашому домі! – Видавила вона, ні до кого конкретно не звертаючись.
Вона розвернулась і швидким кроком попрямувала до виходу. Поліна, кинувши на Аліну нищівний погляд, схопилася і побігла слідом за матір’ю.
Залишок вечора пройшов у пригніченій атмосфері. Гості швидко доїли гаряче, випили чай, натягнуто попрощалися та розійшлися.
Додому Аліна та Вадим їхали мовчки.
Минув тиждень. Життя йшло своєю чергою. Віра Павлівна демонстративно не дзвонила. Вадим кілька днів ходив зі скривдженим виглядом, намагався звинуватити дружину у зайвій різкості, але аргументів у нього не знайшлося.
У суботу вранці Аліна варила каву, коли на телефон чоловіка надійшло повідомлення. Вадим, що сидів за столом, глянув на екран і зам’явся.
– Аліно, – почав він запобігливим тоном. – Там мама пише. У неї холодильник зламався. Майстер сказав, що ремонт дорогий вийде.
Аліна відпила гарячу каву з кухля.
– Яка неприємність, – рівно відповіла вона.
– Потрібно б допомогти, – Вадим почухав потилицю. – Скинеш тисяч п’ять? Я з наступної зарплати віддам.
– Ні, Вадику, – не скину, – Аліна поставила кухоль на стіл.
– У сенсі? У неї продукти пропадуть!
– У прямому, – Аліна подивилася на чоловіка. – Твоя мама ясно дала зрозуміти, що я ходячий несмак і не поважаю себе. Я вирішила прислухатися до її мудрої поради.
Вона підійшла до плити та вимкнула конфорку.
– Я вчора записалася в салон на стрижку та фарбування. А у вихідні поїду до торгового центру за новими сукнями. Марку триматиму!
Вадим розгублено кліпав очима.
– А холодильник, як же?
– А холодильник, любий, це тепер твоя турбота, – Аліна посміхнулася. – Бери підробіток, проси аванс. Ви ж родина, рідна кр.ов. Впевнена, ти впораєшся!
Вона взяла свій кухоль і попрямувала до кімнати, залишивши чоловіка наодинці зі своїми думками та зламаним холодильником Віри Павлівни. як постелилася, трясця її матері…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
