– У Федька сім’я, її годувати треба! У тебе нікого, – машина для тебе пустощі! Ти повинна віддати її братові

– Сашенька, мила, – мама починала так, коли треба було щось зробити. – Машина у Феді зламалася, він її в ремонт здав.

– Сказали за тиждень зроблять. Нас на дачу треба відвезти. У п’ятницю ти одразу після роботи приїжджай до нашого під’їзду. У тебе ж короткий день?

– Добре, мамо. О другій годині чекайте.

– І захопи робочий одяг, грядки треба прополоти.

– Гаразд. Тільки ввечері я поїду, у мене плани.

В Олександри були інші плани, але якщо мама попросила, то це закон. Інакше потім образа та розповіді всім родичам та знайомим про невдячну дочку.

З Федьком історія була інша. Молодший та довгоочікуваний синок. Коли мати була при надії первістком, то одразу було придумано ім’я – Олександр. Але з’явилася Олександра. Нічого не вдієш.

У матері почалися ускладнення, їй сказали, що швидше за все дітей більше не буде. Диво сталося за п’ять років після появи Саші. Ім’я хлопцеві дав батько.

Якщо Олександра вже є, то буде просто Федько. Федя – так звали прадіда батька, і Федір був батьком матері. Нехай буде ще один.

Сперечатися не стали, хоча мати трохи була незадоволена, але змирилася. Федько, Федя – саме так, “Федір” – навіть до дорослого чоловіка не підходило. Який же Федір, він Федько.
***
– Допоможи батькові, там у нього ящики, треба все на дачу.

Саша піднялася на третій поверх, ящики були важкі, у батька боліла рука, невдале падіння на дачі. Тричі підіймалися і спускалася. Ліфта у будинку немає.

– Що там у тебе?

– Це заїдемо дорогою, я покажу. Знайшов де дорого можуть взяти. Кольоровий метал.

– Чи не той, що з мого дитинства лежав на балконі?

– Мати веліла сміття прибирати, а хіба це сміття. Це ж гроші. На бензин тобі вистачить, ще й лишиться.

“На бензин.” Мати завжди оплачувала Федькові бензин. Заправився на п’ятсот – отримай тисячу, на тисячу – дві. Федько пронюхав це і полюбив приїжджати з порожнім баком.

Олександра це завжди знала. Якось їй довелося скористатися послугами брата. Мати наказала оплатити бензин. Саша тоді останні гроші віддала йому, все по чеку.

Тоді вона ще й не знала, скільки палива треба на тридцять кілометрів. А мати наказала ще стільки ж дати. А де вони?

– Брат тобі допоміг, а ти, невдячна!

Ось тоді Саша і задумалася про витрату палива. Виявилося, що таксі дешевше б обійшлося.

А потім Олександра купила собі машину в кредит, – як без цього. Почала розбиратися і в паливі, і в інших випадках.

На бензин вистачить. Заїхала, куди показав тато. Ящики витягли, гроші батько отримав, але мати в машині їх у свій гаманець запхала – надійніше. Батько навіть не встиг собі заначку залишити.

Саша посміхнулася, – у сім’ї завжди мати грошима розпоряджалася. Треба було заїхати на заправку, не спеціально Саша це зробила, треба заправитися.

Чек із заправки ніколи не брала, у додатку все видно. Вона помітила погляд матері на табло з літрами та ціною. Батько також стежив. Оплатить, може, не як Федькові, але…

– Мати, дай Саші гроші за бензин, – сказав батько.

– Гроші? Вона дочка, повинна допомагати батькам. Це її святий обов’язок!

– Федько теж має допомагати, а ти йому за бензин даєш.

– У нього машина в кредиті, і він таксист. За таксі платити треба.

– У мене теж кредит на машину. – вирвалося в Олександри.

– А тебе ніхто не просив брати дорогу, взяла б із рук, дешеву. І взагалі, у Федька родина, а в тебе навіть кота немає. Живеш одна у квартирі, машина є, гроші витрачати нема куди.

Сім’я, а точніше чоловік, в Олександри був. Трагічно пішов із життя три роки тому. Дітей немає, залишилася лише двокімнатна квартира від нього.

Саша тоді була у депресії й мало не віддала квартиру Федькові. Мати вмовляла, у Феді дитина народ илася. Опам’яталася перед самою угодою. Чоловік покійний наснився, сильно лаявся.

Прокинулася вже без сліз. Відмовилася дарчу оформляти. Скандал тоді був гучний. Всі рідні та знайомі впізнали та розділилися на два табори. Рік мати не спілкувалася з нею, Федько образився.

Олександра зрозуміла, що грошей не буде. Переживе. Приїхали. Саша прополола грядки, вимила вікна в хаті. У матері все руки не доходили. Зібралася назад їхати.

– У тебе ж вихідні, завтра ще справи знайдуться. Поїдемо разом у неділю ввечері. Два дні попереду. Якраз кабачки підростуть, огірки, Федькові треба.

– Найголовніше я зробила. У мене є справи й у вихідні. Нехай Федько за вами приїде.

– Не приїде він, машину на ремонт здав.

– Взагалі, він не приїде, – втрутився батько. – Розбив він машину, зовсім розбив, відновленню не підлягає. Сам без подряпини, а машини тепер нема.

– Сказав! Хто тебе за язик тягнув!

– А ви й казати мені не збиралися? Я ж сестра.

– Сказали б. Ти залишайся, Федько завтра приїде, розмова до тебе є.

– У мене справи, я попереджала!

– У Федька теж справи. Твої можуть почекати.

– Не можуть! Це робота. Так, у вихідний!

– Тоді слухай! Федькові потрібна машина, він чоловік, у нього робота стала.

‐ Нічого не маю проти, потрібна. Він дорослий, хай розв’язує це питання.

– Ми й хотіли розв’язати. У нього сім’я, її годувати треба. У тебе нікого, – машина для тебе пустощі. Ти повинна віддати її братові!

– У нього ще старий кредит не сплачено, новий не взяти.Страхова компанія темнить. Тільки на тебе надія та на твою машину.

‐ Ні!

– Ні? Ти не можеш так вчинити. Навіщо тобі одній машина, якщо є громадський транспорт? Економія бензину. Ти ж раніше їздила автобусом.

– На двох, мамо, на двох. А тепер я перевіряю роботу філій, маю багато роз’їздів, іноді в інші міста. Без машини ніяк. Та що я тобі пояснюю, це ж моя машина.

Олександра мовчала про підвищення зарплати, про те, що кредит за машину вона майже виплатила, про великі премії.

Мати й так вважає, що гроші їй нема куди подіти. Після втрати чоловіка Олександра пішла в роботу, але зараз у неї стосунки з чоловіком.

– Ти не можеш відмовити братові! Вважай, що ти відмовила. Хочеш, щоб усі дізналися про твої витівки?

– І що я цього разу зробила? Не віддала свою машину? Так вона моя. Федько давно дорослий, а це не іграшка – щоб “поділитися”. Пограла – дай братові погратись. Ні, мамо! Машина моя, купила її я.

Мати мовчки пішла до хати. Батько тільки розвів руками, він звик жити, як скаже дружина. Іноді висловлювався, але його швидко ставили на місце.

– А що я можу, дочко? Ти повертайся до міста, не дивися на матір. Я звик, а ти своїм розумом живи.

– Дякую, тату. Ти ж мене розумієш?

– Люблю я тебе, дочко. А мати тільки про Федька думає. Вона сина першого хотіла. Мені все одно було, а їй тоді наворожили. Якщо перший син з’явиться, то буде єдиною дитиною, дуже успішною.

– А з’явилася ти. Вона вважає, що це все зіпсувало. А хто винен? Ніхто. От і намагається все життя для Федька.

– А він давно пронюхав, що мати останнє йому віддасть, й користується. Гроші хотів тобі віддати на бензин, а вона… Пробач.

– Тату, не треба грошей. Я не таксі, я дочка. Не так часто ви мене просите.

– То це ж Федько! Возитиму вас! А мати завжди гроші йому пхне. Через це він і возить. Возив. Вигідно йому було.

– Поїду я, тату. Тримайся.
***
Мати зателефонувала за тиждень. На дачу їхати знову треба, у вихідні.

– Мене немає в місті, викличте таксі.

– Це ж дорого, а ти дочка! Ти повинна!

– Це не дорого. Таксі з Федьком обходилося дорожче.

Мати почала кричати в слухавку про обов’язок дочки, про невдачу Федька. Виявляється, від нього пішла дружина, на аліменти подала, а все тому, що машини немає, роботи немає.

А хто винен? Хто не дав машинку Федькові? Олександра не мала права відмовляти. Не мала! А відмовила!

Уся сім’я дізналася про невдячну дочку. Не вперше. Тільки дедалі більше родичів та знайомих ставало на її бік, – бо зрозуміли хто є хто…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Олександра? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!