Тетяна прийшла додому з нічної зміни та сіла в коридорі на м’який пуф. Ох, і складне було чергування, хоч не вставай з цього пуфика, можна вже сидячи заснути.
Вона навіть не відразу побачила чужі жіночі чобітки, що стоять у кутку. Так, Мишко зовсім виріс, вже не соромиться додому дівчат приводити на ніч.
Гаразд, треба роздягнутися, під душ і спати, а то справді є ризик заснути на пуфі. Хм, у ванній на поличці чужа косметика. А ця дівчина нахабна – вже майже мітить чужу територію.
Та ще і явна неохайність – розкидала туш, пудру та помаду по всій поличці. Треба зауважити цій дамочці.
– Мамо, ти вже прийшла? – Запитав Мишко, коли Тетяна вийшла з ванної.
– Так, я сильно втомилася і вкрай незадоволена бардаком у ванній кімнаті.
– Давай поговоримо на кухні?
Мишко хвилювався, кусав нігті та губи, не знав з чого почати.
– Ну і що ти так тремтиш? – Усміхнулася Таня. – Тобі двадцять два роки й це нормально, що ти спиш із дівчатами у цьому віці. Що у цьому такого? Чоботи я її бачила, але косметику не варто розкидати, для цього є сумочка.
– Мамо, у мене в кімнаті Олена і я її кохаю.
– З чим я тебе і вітаю. Що – одружитися зібрався? Моя тобі порада – не треба так поспішно. Скільки ти цю Олену знаєш? Кілька тижнів?
– Ні, майже вже рік.
– Як так? Місяць тому ти зустрічався з Дашею, посварився з нею, а Олену я не знаю, і нічого про неї від тебе не чула.
– З Дашею було все несерйозно, лише місяць зустрічалися і розбіглися. А Олена була ще до того. Загалом вона на четвертому місяці від мене, її батьки дізналися про це і вигнали її з дому.
– Господи, скільки їй років? – Запитала Тетяна, відчувши щось недобре.
– Двадцять один рік скоро виповниться.
– Боже мій, ну ви даєте, – Тетяна розвела руками. – Давай, розповідай, що ви надумали?
– Поки що ми поживемо в нас. Потім я підроблю, десь за кілька місяців орендуємо квартиру, подамо заяву, розпишемося. Загалом усе як у людей.
– У людей зазвичай буває так – спочатку вони замислюються, де будуть жити, потім розписуються і тільки після всього цього йдеться про дітей. Ох! Ну, що тепер з вами робити? Гаразд, добре, хоч ти не тікаєш від відповідальності, визнаєш, що накоїв. Мене дивує інше – ти що ж, такий великий, а ніколи не чув про контрацепцію?
– Так вже сталося.
– “Так уже сталося”, — передражнила сина Тетяна. – Сил моїх нема. Ось що, любий, я зараз дуже хочу спати, важке було чергування, так що я поки що в ліжко, а ввечері ти познайомиш мене зі своєю нареченою. Поживіть поки що тут, тільки хай вона косметику у твоїй кімнаті тримає.
– Дякую, мамо, — Мишко міцно обійняв маму.
– Та гаразд, не підлизуйся. Ех, ти, накоїв справ.
Тетяна лягла спати, але відразу не могла заснути, всі думки крутилися довкола сина. Бабник такий самий, як і його батько. Одна, інша дівчина, гени, знаєте.
Але на відміну від колишнього чоловіка Тетяни, Мишко хоча б благородно визнав своє батьківство, той би ніколи. Надто довго Ванька дорожив своєю свободою і вперше одружився з Танею лише після тридцяти років.
З’явився Мишко, якийсь час Ваня грав роль зразкового сім’янина, а потім знову засумував про свою вільну юність. Ну що його – на ланцюзі тримати треба було, чи що? Гуляй, Ваню, тільки аліменти не забувай платити.
Тільки тепер що буде? Що за штучка ця Олена та з чим її їдять? Якщо вона так і надалі розкидатиме свою косметику, то Таня з нею точно не зживеться.
Справа навіть не в косметиці – ця Олена мала помітити, що вдома ідеальна чистота, тому треба поважати господиню. Ну гаразд, подивимося ввечері, що то за штучка.
***
“Штучка” була маленького зросту, досить щупленька, тому вже виднівся її животик. За вечерею вона мовчала, опустивши очі, тільки якось ліниво колупала виделкою смажену рибу.
Мишко скакав перед нею козликом, нарізав яблука на шматки, казав, що це буде корисно майбутньому малюку.
– Олено, у тебе що такі суворі батьки? Чому вони тебе вигнали, адже все ж таки добре у вас з Мишком складається.
– Мамо, ну що за нетактовне питання? Олена соромиться.
– Олена що сама не може відповісти? Якщо ви запланували весілля, то й батьки повинні бути на ньому.
– Я не хочу батьків на весілля, – сказала Олена. — Та й узагалі – навіщо нам весілля? Так просто розпишемося і все.
– Як хочете, звичайно, але думаю, що це неправильно – починати життя у сварці з ріднею. І ще – я жінка акуратна, люблю в будинку ідеальну чистоту, тому і від вас вимагаю того самого.
– Мамо, ну годі. Наче ми тут бардак розвели.
Але після вечері ніхто з молодих не помив тарілки.
Почалися будні, Олена майже не виходила з кімнати Мишка. Було таке враження, ніби Мишко завів собі домашню тваринку і не випускає її зі своєї кімнати.
Та гаразд, клопоту менше, головне Олена дотримується важливих речей – нічого більше не розкидає, хоч і не було в неї прагнення до прибирання. Тетяна намагалася з нею розмовляти, коли Олена зрідка виходила з кімнати, але та переважно відповідала дуже коротко.
– Олена, а чому ти не працюєш? Тобі декретні платили б.
– Мене вигнали з роботи, коли живіт помітили.
– Не мали права!
– Не мали, та вигнали.
– А з батьками ти не помирилася?
– Ні!
Простіше було дізнатися у сина, але той ходив окрилений, біг з роботи додому і закривався зі своєю Оленою в кімнаті. Тетяна навіть трохи почала ревнувати сина, але розуміла, що це безглуздо.
Мишко вже не її синок, а чужий майбутній чоловік і скоро вже батько. Навіть дізналися, що буде дівчинка та ім’я вже дали – Настуся.
Так пройшов місяць, молодята подали заяву до РАГСу. Тетяні дали тижневу відпустку власним коштом – треба було з’їздити до матері в інше місто, вона захворіла, та й взагалі – скучила Таня за нею.
Не хотілося їй говорити мамі про Мишка з Оленою, мама суворих правил, але довелося.
– Яка безсоромниця ця Олена, весілля не було, а вона в ліжко до хлопця кинулася.
– Ну знаєш, мамо, наш Мишко теж хороший – спочатку з однією закрутив, справ наробив, потім з іншою. Гени батька.
– Не треба на гени валити. Чоловік – він такий, з нього попиту немає, якщо що, а жінкам головою треба думати про наслідки.
Мама побурчала, але коли Тетяна їхала, вона засунула їй кілька купюр.
– Ось передаси на весілля цим дурепам. Нехай там для малюка ліжечко куплять, візок.
Коли Тетяна повернулася додому, то ще в коридорі побачила неймовірний бардак – куртка Мишка валяється на підлозі, черевики розкидані. На кухні взагалі жах, гора посуду, пляшки. Оце так!
Тетяна зайшла в кімнату сина – там ніби ураган пройшов, Мишко спить, Олени немає. Фу, а запах якийсь, ніби був серйозний запій. Мишко взагалі-то непитущий, як так вийшло? Потрібно відкрити кватирку.
– Мишко, прокинься! Та вставай ти вже! Що сталося?
Мишко ліниво підвівся, протер очі. На нього страшно дивитись.
– Чому ти не на роботі?
– Відгули взяв. І так переробив, маю право.
– Де Олена? Що тут сталося?
– Немає Олени. Пішла і більше не повернеться.
– Як так? Не можна так, скоро дитина з’явиться. Куди пішла? До батьків? Зараз я їй подзвоню, поговорю, поверну.
– Не треба їй дзвонити. До іншого вона пішла. Сказала, що я для неї недостатньо гарний.
– Ха-ха, ти при своєму розумі? Вона пішла в положені від тебе до іншого? Не дуже віриться! Хто ж такий сміливий, який на себе такий тягар взяв — чужу дитину виховувати? Хто цей божевільний?
– Я божевільний.
– Що ти несеш у якому сенсі?
– У прямому – я той божевільний, який збирався чужу дитину виховувати. Я познайомився з Оленою рік тому, закохався в неї, але вона на мене не звертала уваги, а поплуталася з цим Гришком. Неприємний такий, і що вона в ньому знайшла? Вона від нього і була в положені, разом жили, а потім Гришка її вигнав, а не батьки. Вона у бабусі якийсь час жила, але та її постійно пилила. Їй подітися не було куди, я її й запросив до себе, хотів одружитися. Правда кажучи, ми сварилися часто, її нічого не влаштовувало, навіть твоя ідеальна чистота. Квартири, які я шукав для оренди, теж її не влаштовували. Загалом, як тільки цей Гришка їй подзвонив, вона відразу зібралася і наказала мовчати, що вона в мене жила. Загалом – Олена пішла.
– А мені ти чому все не розповів чесно?
– Я знав, що тобі ця історія не сподобається.
– Звичайно, не сподобалася б, і я з першого дня гнала б цю дівчину з дому, якби знала всю правду. Ось до чого приводить мовчання! Ти сам себе вберіг від такого лиха, я навіть вдячна Гриші цьому, що він все ж таки подзвонив. Так, зав’язуй пити та приходь до тями. Твоя Олена того не варта.
***
Минуло кілька місяців, про долю Олени нічого не було відомо, та й Мишко вже її почав забувати. Якось Тетяна зустріла Толика – друга Мишка.
– Щось тебе давно не було у нас вдома, — сказала Тетяна.
– Та ми ж з Мишком посварилися давно, коли він надумав одружитися з цією гулящою Оленою. Я йому сказав – навіщо вона тобі з двома чужими дітьми, а він ледь у бійку не поліз.
– Чому з двома дітьми?
– Ну як же, другий мав з’явитися, а першого вона в сімнадцять років “зробила” і на бабусю кинула, з якою вона жила. Зараз вона знову у бабусі живе і якогось дурника собі шукає, та ще й завищені вимоги. Добре хоч Мишко з нею не одружився.
У Тетяни в голові запаморочилось від такої новини.
Загалом ця історія давно минулих років, Мишко зараз одружений на гарній дівчині, яка чекає від нього дитину. Дитина Мишка, зроблена після весілля, все як у людей.
