Ганна Петрівна, затишно вмостившись біля вікна своєї квартири, згадувала нещодавню розмову із сином Сергієм.
Він повідомив їй, що вони з дружиною Марією планують купити квартиру з використанням іпотеки.
– Мамо, ми з Машею хочемо взяти іпотеку, але нам не вистачає грошей на початковий внесок, – звернувся до матері Сергій. – Ти пам’ятаєш про ті двісті тисяч гривень, які ти якось обіцяла мені? Ми могли б використати їх зараз…
Ганна Петрівна зиркнула на сина, і замислилась. Справді, коли вони обговорювали покупку житла кілька місяців тому, вона обіцяла допомогти Сергію грошима, проте згодом у неї з’явилися інші плани.
Кілька тижнів тому колишня невістка Ірина, з якою у жінки були чудові стосунки, звернулася до неї за допомогою.
У неї виникли фінансові труднощі у зв’язку зі скороченням на роботі, а двоє маленьких дітей потребували допомоги.
Ганна Петрівна вирішила допомогти їй, хоч і розуміла, що це може бути неправильно, адже Сергій теж потребував підтримки.
До того ж жінка розуміла, що син її вчинок не оцінить. Він погано розійшовся з колишньою дружиною, віддавши перевагу Марії, яка була вдвічі молодшою за чоловіка.
Ганна Петрівна перевела двісті тисяч гривень на рахунок Ірини, сподіваючись, що та використає їх на потреби онуків.
Вловивши затяжне мовчання матері, Сергій занервував. Він подивився на неї, і знову поставив своє запитання:
– Мамо, то що? Ти нам із Машею допоможеш?
– На жаль, ні. У мене більше немає накопиченої суми, – розвела руками Ганна Петрівна.
– Як немає? Куди ти їх діла? Невже шахраї виманили? – З надривом промовив Сергій.
– Ні, шахраї тут ні до чого. Я віддала гроші Ірі та онукам, – розгублено посміхнулася у відповідь мати.
– Навіщо? Якого біса? – обурено спитав чоловік, і схрестив руки на грудях. – Не шахраям, кажеш? Так практично їм…
Ганна Петрівна з осудом подивилася на сина. Їй не подобалося, як він говорив про свою колишню родину.
– Не знаю, чого ви там ворогуєте, але у мене з Ірою, як і з онуками, добрі стосунки, тож я вирішила їм допомогти. Ви з Машею без дітей, самі впораєтеся, – відрізала жінка.
Сергій більше нічого не відповів матері, але за похмурим виразом обличчя вона зрозуміла, що син був дуже засмучений несподіваною новиною.
Гроші пішли не туди, куди планувалося спочатку, і чоловіка не могло це не засмутити. Марія, дізнавшись про те, що викинула свекруха, була обурена її рішенням.
– Якого біса твоя мати допомогла твоїй колишній дружині? Ви розлучилися, тож Ірина їй ніхто! Загалом не розумію, як так можна було з нами вчинити!
– Ти ж її рідний син, а вона віддала перевагу колишній невістці та онукам. Чудово, нічого не скажеш! Як ми тепер будемо?
– Іпотека наша наказала довго жити? Я не хочу все життя мотатися по орендованих квартирах, Сергію! Не для цього я виходила за тебе заміж!
– Що я можу вдіяти? – похмуро запитав чоловік. – Гроші вже не повернути. Якось викручуватимемося, економитимемо…
Марія запитливо подивилася на чоловіка, і похмуро підняла праву брову. Його словами вона була явно незадоволена.
– Тобто наша поїздка на море скасовується? – ображено пробурчала дівчина. – Сергію, це не чесно!
– Поки що нічого не можу сказати, але нам явно доведеться обирати: або відпустка, або іпотека.
Марія нічого не відповіла чоловікові, вона багатозначно зітхнула і пішла в кімнату.
Подумавши й вирішивши, що поведінка Ганни Петрівни несправедлива, стосовно них, дівчина взяла в чоловіка номер телефону Ірини, й подзвонила їй.
– Ірино, добрий день! Це Марія, дружина Сергія, – холодно промовила вона. – Я хочу поговорити з вами про гроші, які моя свекруха передала вам помилково.
– Що ви маєте на увазі? – Похмуро запитала Ірина, не бажаючи вітатися з новою пасією колишнього чоловіка.
– Ви отримали двісті тисяч гривень від Ганни Петрівни, чи не так? Ці гроші призначалися моєму чоловікові та мені на початковий внесок з іпотеки. Ми хочемо, ні, ми вимагаємо, щоб ви переказали їх нам!
У слухавці запанувала гнітюча тиша. Ірина наполегливо зберігала мовчання, і Марія навіть вирішила, що виникли проблеми зі зв’язком.
– Ви чуєте мене? – перепитала дівчина.
– Я вас чую. Вибачте, але я не можу нічого вам повернути. Ці гроші вже витрачені на потреби моїх дітей. До того ж ваш чоловік сам відмовився від своєї частки у квартирі, яку ми купили. Він знав, що робив, – байдуже відповіла Ірина.
Марія, яка нічого не знала про те, що Сергій віддав свою частку дітям, не на жарт обурилася:
– Як ви можете так робити з нами? Ви чудово знали, що ці гроші мали піти на нашу іпотеку! Коштом Сергія ви й без того чудово збагатилися!
– Я розумію ваше невдоволення, але гроші вже використано. І потім, це рішення нашої з вами свекрухи, а не моє.
– Якщо у вас є питання, краще обговоріть це з Ганною Петрівною, – Ірина глибоко зітхнула, намагаючись зберігати спокій.
Марія повісила слухавку, почуваючи себе ще більш скривдженою та розчарованою.
Коли з роботи повернувся чоловік, вона розповіла про розмову із його колишньою дружиною. Чоловік був засмучений не менше за неї, але розумів, що змінити ситуацію вже не можливо.
Увечері Сергій, не витримавши гніву, що кипів усередині нього, зателефонував Ганні Петрівні:
– Мамо, я розумію, що ти хотіла допомогти дітям, але ж це наші гроші! Ти обіцяла, а ми розраховували на них…
– Пробач мені, Сергію. Я просто хотіла допомогти онукам. Не думала, що це спричинить стільки проблем. Ви молоді, і самі ще зможете накопичити потрібну суму.
– Тобто виправляти свою помилку ти не збираєшся? Ми всі дружно зітхнемо, і все? – гордовито поцікавився син.
– А що ти хочеш? Щоб я пішла до Ірини та зажадала гроші назад? Я не робитиму так! – категорично заявила Ганна Петрівна.
Сергій тяжко зітхнув, він і сам чудово розумів, що назад уже нічого не повернути.
Не попрощавшись із матір’ю, чоловік з образою скинув дзвінок. Близько пів року він обурювався з приводу її несправедливого вчинку, а потім усвідомив, що жінка була вільна чинити зі своїми грошима так, як вважала за потрібне.
Помаленьку стосунки між матір’ю та сином стали налагоджуватися. Тільки Марія ніяк не могла пробачити свекрусі зради, та навідріз відмовилася спілкуватися з нею. А ви що скажете про вчинок матері? Вона слушно вчинила?
