У мене були серйозні стосунки з чоловіком близько року. І сам раптово без особливої ​​причини просить мене з ним розлучитися. Для мене це стало повною несподіванкою і серйозним ударом

Я дуже важко переживала наше розставання, тому що сильно прив’язуюся до людей. Через деякий час ми знову зустрічаємося з цим чоловіком, і у нас починаються нові відносини. А потім знову несподіване розставання без причини після телефонної сварки. Чекали 3 роки, що хтось із нас подзвонить першим. Думали одне про одного, нудьгували, але набратися сміливості й переступити через свою гордість ніхто з нас не наважився. Я була абсолютно впевнена, що ми ніколи більше не будемо разом і незабаром вийшла заміж за іншого.

Мій чоловік – гарний молодий чоловік з гарної родини. Я, проживши всього пару років в шлюбі, встигла звикнути не тільки до фінансової забезпеченості, але і до регулярних сварок. Приблизно раз на пів року у нас з чоловіком траплялися сварки, в яких він мене ображав. Я нікому не розповідала, терпіти не могла виносити сміття з хати, прощала, щоб зберегти сім’ю. Сподівалася, що все налагодиться і чоловік схаменеться.

І тут раптом повертається моя стара любов! Ми з ним починаємо скромне листування на нічого не значущі теми, і за пів року це перетворюється в пристрасний роман в інтернеті. Я охолола до чоловіка, по-іншому подивилася на нього самого і на його ставлення до мене. Розповіла подругам і мамі про те, як він ображав мене, всі були в шоку, тому що навіть не підозрювали про його вибуховий характер і побутову жорстокість.

І ось я зважилася побачитися зі своїм минулим. Просто так, заради інтересу, перевірити, чи залишилися у мене до нього почуття. І у нас закрутився яскравий роман. Напевно, саме цього мені так не вистачало всі ці роки в нашому розміреному сімейноу житті.

Я кілька разів зрадила чоловікові, але жодного разу у мене не було відчуття провини. Зате з’явилися інші думки: може, я не з тією людиною вирішила зв’язати своє життя, може, ще не пізно все виправити? Адже дітей у нас з чоловіком не було, хоча завести  їх ми хотіли й старалися.

Одного разу, після чергової сварки з чоловіком, ми з ним розлучаємося. По-швидкому ділимо спільно нажите майно, вантажимо машину і чоловік відвозить мене до батьків.

Як не дивно, мені було боляче розлучатися з чоловіком. Хотілося кричати й плакати, душа розривалася на частини і я не знаходила собі місця. А мій коханець (адже ми офіційно не розлучилися з чоловіком) був просто щасливий, що я прийняла таке правильне, на його погляд, рішення. Клявся мені в любові до гробу, здував порошинки й будував плани на майбутнє, наполягаючи на моєму офіційному розлученні.

З моменту розставання з чоловіком пройшло вже 2 місяці. Плакати мені вже не хочеться, але біль залишився. Як побачу чоловіка – очі відразу на мокрому місці, він такий рідний, звичний, у нас з ним стільки спільних спогадів. Але на цей час я практично живу у коханця. У побуті він краще чоловіка, уважніше, ніжніше. Але все одно зараз для мене обидва ці чоловіки однаково дорогі. Знаю, що мені потрібно зробити вибір, тому що не можна любити обох.

З коханцем після романтичних перших місяців починаються звичні побутові проблеми. Я розумію, що це нормально, що я і сама далеко не ідеальна, що людину після тридцяти вже не переробити. Ще мені не подобаються його рідні – вони занадто настирливі. У нас з його сім’єю різні погляди на життя, різні смаки. Та й з самим моїм новим чоловіком у нас різні музичні смаки, ми любимо різні фільми, по-різному ставимося до свят, до кар’єри й т.д.

Чоловік пропонує все забути й почати з чистого аркуша. Мені забути, що він гримав на мене, йому – що я зустрічалася з іншим чоловіком. А «коханець», готовий виконувати всі мої примхи, живе і дихає мною, але багато в ньому, в побутовому житті, в його поведінці вже починає мене дратувати. А що буде далі?

Я думала, що час розставить на свої місця, але постійні порівняння старого і нового, страх перед необхідністю зробити остаточний вибір мене мучать день у день. Дуже важко так жити і я просто не знаю, що мені робити.