Місяців зо три тому я помітила, що мій чоловік користується сайтами знайомств і в статусі написав, що запрошує всіх до Австралії. Я створила ліву сторінку і написала йому від імені якоїсь симпатичної дівчини, фото якої знайшла в інтернеті. На що отримала відповідь, що він живе один, що запрошує її до себе

У мене є маленький син від першого шлюбу. З його батьком ми розійшлися, коли дитині було всього 6 місяців. Коли малюкові виповнився рік, я зустріла чоловіка з іншої країни, який переїхав туди кілька років тому. Я поїхала до нього і на час залишила дитину з моїми батьками.

Чоловік обіцяв, що ми зможемо забрати малюка, як тільки я там звикну і міцно встану на ноги. Але пройшло вже 2 роки, як я тут, і все ніяк не можу забрати сина.

Місяців зо три тому я помітила, що мій чоловік користується сайтами знайомств і в статусі написав, що запрошує всіх до Австралії. Я створила ліву сторінку і написала йому від імені якоїсь симпатичної дівчини, фото якої знайшла в інтернеті.

На що отримала відповідь, що він живе один, що запрошує її до себе, і що не бачить проблем у тому, щоб вона приїхала до нього. Я з цього фейкового аккаунта задала питання, мовляв, чи розглядає він варіант переїзду жінки з дитиною, на що він відповів, що «не збирається вирішувати чужі проблеми і що всі розлучені тупі, раз не змогли зберегти свою сім’ю і не втримали батька своєї дитини ».

Виходить, що ці два роки він мені брехав? У повсякденному житті він дуже милий і ніжний, обіймає, цілує, не скупиться на подарунки і розваги. Або я йому просто набридла?

Він знає моїх батьків, я знайома з усіма його друзями. До переїзду сюди він мені говорив, що хоче сім’ю і що я з сином – його сім’я, що він вважає мою дитину своїм. Я просто не розумію, як можна бути таким лицеміром. Або я чогось не розумію в психології чоловіків і для них це нормально?

Виходить, що він мене використовує, поки не знайде щось краще, молодшу? І йому, виходить, підходить будь-яка більш-менш симпатична дівчина, яка погодиться на переїзд.

Я в розпачі і не знаю, що робити. Їхати додому я не хочу, тому що звикла вже жити тут, але без нього мені тут буде практично нереально залишитися. Нічого йому не говорити, проковтнути образу і сподіватися, що все само собою вирішиться? Або відверто поговорити з ним, розставити всі крапки над «i»?