– Вибач, я не зможу пробачити та забути. Нічого у нас не вийде…

Катя йшла до зупинки на автоматі, просто пересувала ноги. Вночі так і не заплющила очей, все думала, переживала. А зараз у голові було порожньо, уривки думок вислизали від свідомості.

На сході рожевіло небо, ось-ось над дахами будинків здійметься сонце. Птахи радісно щебетали, радіючи новому дню, весні та швидкому літу. А Катя нічого цього не помічала, наче всі фарби у світі згасли та зникли.

В автобусі хлопець поступився їй місцем. Катя дуже здивувалася, але сіла, ноги не тримали…

– Привіт! – Біля будівлі офісу до Каті приєдналася Світлана.

Вони працювали в одному кабінеті, часто розмовляли у перерві за кавою.

– Привіт, – Катя навіть не подивилася на подружку, йшла, опустивши очі до землі, наче боялася спіткнутися і впасти.

– Ти чого така? Щось сталося? – спантеличено запитала Світлана.

– Нічого не сталося, – відмахнулась Катя безбарвним голосом. На емоції не було сил.

– Та як же нічого, коли на тобі немає обличчя? Гаразд, допитуватись не буду, захочеш, сама розкажеш. – Подруга пішла поряд, постійно поглядаючи на Катю.

Роздягаючись перед дзеркалом у кабінеті, Катя жахнулася свого блідого вигляду. “Хлопець в автобусі вирішив, що я хвора”, – подумала вона.

– Світлано, не ображайся. Мені справді погано, але говорити про це не хочу, – сказала вона подрузі.

Світлана кивнула головою. Цілий день жінки пропрацювали мовчки.

– Бувай, – кинула Світлана, коли вийшли з офісу наприкінці робочого дня. Біля будівлі її зустрічав чоловік машиною.

А Катю чоловік ніколи не зустрічав із роботи, навіть у молодості, навіть коли купили машину. Каті доводилося дуже намагатися, щоб умовити його звозити її у великий супермаркет перед святом і закупити відразу все, що потрібно.

У звичайні дні вона ходила в магазин біля будинку, приносила важкі пакети з продуктами, а чоловік не міг відірвати п’яту точку від дивана, щоб хоч віднести пакет на кухню.

Катя їхала в автобусі, відвернувшись до вікна і намагаючись згадати, коли Юрко став таким байдужим до неї.

Спочатку вони припинили ходити в кіно, бо чоловік любив бойовики, а Катя нудьгувала. Вона обожнювала романтичні фільми про гарне кохання, на яких Юра відверто спав. Потім народився син, стало ніколи замислюватися, що не так…

Юра приходив з роботи, лягав на диван з телефоном або витріщався в телевізор. У вихідні Катя пропонувала сходити в кіно, просто погуляти, але чула у відповідь:

– Я втомився. Можу хоч у вихідний виспатися?

Непомітно пролітало життя, ріс син, а Юрко все лежав на дивані, не цікавлячись ні дружиною, ні сином. Сергій виріс і пішов у самостійне плавання хвилями життєвого моря.

Вони з Юрою залишились удвох. Здається, можна спробувати щось змінити, але тепер Юри все частіше не було вдома.

– Вибач, мама просила допомогти з ремонтом, – кидав він біля дверей, йдучи у вихідні з дому. Катя мовчала, мама – це святе.

А вчора він раптом сказав, що йому все набридло, таке життя набридло, Катя набридла з вічно кислим виразом обличчя.

– Подивися, на кого ти перетворилася! Жодних інтересів, крім кухні!

– Це ти мені? – обурилася Катя. – Тебе ж неможливо було з дивана підійняти, з хати витягти! Тепер звинувачуєш мене в цьому.

– Думаєш, мені приємно було бачити всі ці роки, як ти лежиш вгору пузом? Думаєш, я зовсім нічого не розумію? До мами він їздить! Ти мамі ночами серця посилаєш?

– Ти що, в моєму телефоні копалася? – вигукнув Юрко.

– А ти його залишав хоч раз без нагляду? Навіть у туалет із ним ходиш. Підглядала одного разу вночі. І що ти пропонуєш?

– А нічого! – Юрко підвівся з дивана. – Я йду від тебе. Так, у мене є інша жінка, гарна та вродлива. – Він дістав валізу і почав збирати речі, вибираючи найновіші.

– Іди-йди, надумаєш повернутися, назад не пущу, – сказала вона.

Катя сподівалася, що він лякає її, але Юрко справді пішов.

Всю ніч вона не спала, згадувала, думала, ятрила криваву рану в серці. Двадцять три роки разом, а тепер виявилася непотрібною. Коли чоловік ось так йде, самооцінка жінки падає нижче за плінтус.

Катя звинувачувала себе, що дозволяла чоловікові лежати, не влаштовувала істерик, мовчки носилася по хаті, як електровіник, щоб було чисто, смачно, затишно. А чоловікові було нудно!

Все це Катя таки розповіла Світлані, без сліз, відсторонено, ніби зовсім не про себе говорила.

– Пішов і пішов, подумаєш, яка драма! Не одну тебе мужик кинув, – замість слів утіхи сказала Світлана.

– Мені до інших немає справи, – огризнулася Катя. – Тобі мене не зрозуміти. У тебе он який чоловік.

– Це не чоловік, – раптом заявила подруга.

– Як це? А хто? Ти ж казала…

– Чоловік покинув мене з дитиною, коли син ходив в другий клас. У тебе хоч син дорослий, а від мене тоді одна тінь лишилася.

– Тож добре тебе розумію. А потім познайомилася з Ігорем. Ми просто живемо разом уже п’ять років. Із сином у нього добрі стосунки.

– П’ять років? А чому не одружитеся? – Катя недовірливо дивилася на подругу. Їй здавалося, що життя в неї безхмарне та щасливе. – А виглядаєте так, наче щойно одружилися.

– Все не так просто, – зітхнула Світлана. – Але не про мене. Світ клином не зійшлося на твоєму Юрі. Він ще пошкодує, що кинув тебе. Ти ж гарна, тільки одягнути тебе, підфарбувати, – ти ще відбиватимешся від чоловіків.

– Та ну. На жінок мого віку чоловіки не дивляться. Їм молоденьких подавай, – відмахнулася Катя.

– А я доведу тобі. Ось що ми зробимо.

У вихідний Світлана відвела Катю в перукарню, вмовила змінити зачіску, допомогла з макіяжем та вибором одягу, а потім повела в кафе.

Там змусила випити келих червоного, всіляко смішила подругу. Незабаром Катя вже сміялася до сліз, а Світлана непомітно знімала її на телефон.

– Навіщо це? – обурилася Катя.

– Побачиш, – загадково відповіла подруга.

– Чи можна вас попросити зняти нас разом? – Попросила вона якогось чоловіка. Він знімав та сипав компліментами двом симпатичним подругам.

– Я перешлю тобі знімки, вибери, які сподобаються та виклади на своїй сторінці у соцмережі, – сказала Світлана.

Сторінка Каті була майже порожня, вона давно закинула її. Декілька фото з сином і все. Не було чим хвалитися, та й фотографуватися не любила, вважала, що погано виходить. Але на знімках із кафе Катя собі сподобалася. Результат не змусив на себе довго чекати.

За кілька днів вона побачила серед вподобайок коментар чоловіка.

– Ти постриглася? Тобі личить.

Катя тріумфувала. Отже, чоловік моніторить її сторінку? Раніше він ніколи не заходив на неї. Вона одразу зателефонувала до Світлани й радісно повідомила:

– Вийшло! Він побачив, написав!

Наступного дня Юрко зателефонував.

– Чого дзвониш? – обережно спитала Катя.

– Просто хотів дізнатися, як у тебе справи.

– Тобі яка справа?

– Швидко ж ти мене забула, по ресторанах ходиш, розважаєшся, а робила з себе сіру мишу. Чи це ти тільки зі мною була такою? – У голосі чоловіка чувся докір.

– Ти мені зрадив, пішов від мене, а тепер раптом цікавишся моїм життям? Не дзвони мені більше, – різко відповіла Катя й обірвала з’єднання.

– Ні, треба ж так? Стільки років не помічав мене, відлежував боки на дивані, а тепер претензії ставить, – обурювалася Катя, переказуючи Світлані розмову з чоловіком.

– А я що казала. Нехай кусає лікті та коліна, що проміняв тебе на іншу, – підбадьорила подругу Світлана.

Вранці Катя прокинулася і блаженно потяглася, не боячись розкинути убік руки та розбудити чоловіка.

– От що значить багаторічна звичка. Чоловік пішов, а я так і сплю на своїй половині ліжка, – подумала Катя і перекотилася на середину, лягла зіркою, розкинувши руки та ноги.

Поки готувала сніданок, відчинила телефон. Від чоловіка надійшло повідомлення:

– Як спалося? Мою половину ліжка вже хтось зайняв?

– Дурень, – буркнула Катя, але серце співало від радості. Як його зачепили її знімки, ревнує, слідкує за її сторінкою. Отак, хай знає, який скарб втратив!

Щоправда, Катя не втрималася і зайшла на сторінку чоловіка. Він фотошопив свої селфі та виглядав мачо з кубиками на животі під футболкою, замість грудки нервів, що випирала.

– Чому радієш? Ти б краще подумала, що робитимеш, якщо раптом твій чоловік надумає повернутися. Пробачиш? Адже він не один спить, а з іншою жінкою, – остудила її радість Світлана.

– І що далі? Житимеш, ніби нічого не було? Повернеться, бо з тобою зручно. Походить шовковим пару днів, а потім знову ляже на диван. Або знову бігатиме до коханки, не до цієї, так до іншої. – Безжальні слова подруги влучали в ціль.

– Я не думала про це. Якщо дзвонить, значить не все там добре. Ми ж стільки років разом… Бувають і гірші… – мимрила Катя. – Все ж таки чоловік… Одній погано…

І все ж таки вона засумнівалася, чи справді хоче повернення Юри, чи зможе пробачити?

Чоловік зателефонував за тиждень.

– Сергій знає про нас?

– Про тебе? Що ти пішов до коханки та кинув його матір? Звісно, ​​знає. Ти ніколи не цікавився сином, чого зараз запереживав? Він уже дорослий, самостійний.

– Я не думав, що ти така зла, – заявив Юра.

– Ну ось, ти напартачив, а я знову винна! – І Катя скинула дзвінок.

Ішов час. Якось Катя зіткнулася на вулиці з Олексієм, з тим чоловіком, що знімав їх у клубі. Він зрадів, запросив Катю у кіно. Вона погодилася, бо сто років ніде не була. Але одразу попередила, що на чай-каву не запросить.

Фільм сподобався. Олексій, виявляється, помітив якісь нюанси, повороти, сюжети, на які Катя зовсім не звернула уваги.

Цікаво було йти та обговорювати з ним фільм. Чоловік лише однозначно висловлював своє ставлення до фільму – сподобалося чи ні.

Тепер Катя багато чого бачила по-іншому у їхніх стосунках із чоловіком.

Якось увечері пролунав дзвінок, на порозі стояв Юрко, він усміхався, але в очах застигла туга.

– Ішов повз, вирішив зайти, – сказав він. – Чаєм напоїш? Ти маєш добрий вигляд… Постриглася, схудла.

– Для себе не готую, – відповіла Катя, виставляючи на стіл чашки. Пальці її трохи тремтіли від хвилювання.

– Я… Мені погано. Катю, пробач мені. Я хочу повернутися…

Катя завмерла з чайником у руці. Місяць тому вона зраділа б, а зараз не знала, що сказати.

– Вибач, я не зможу пробачити та забути. Нічого у нас не вийде.

Юрко пішов, опустивши плечі.

– Може, даремно я так? Жаль його. Виглядав, як побитий собака, – міркувала Катя після, як чоловік пішов. – Але йому мене не було шкода, коли йшов, – нагадала вона собі.

– Мені сподобалося жити одній, робити все, що захочу. Не хочу знову тягати важкі пакети з магазину, стояти біля плити та раковини, як у верстата…

– Коханка не стала терпіти, що він лежить меблями на дивані, показала на двері, ось і вирішив повернутись. Любив би, не пішов… Прикро стало, що я без нього не пропала, ото й надзвонював.

– Дякую Світлані. Вона має рацію, ніщо так не підіймає самооцінку чоловіка, як жінка, що страждає по ньому. Ревіла б білугою, ходила б як тінь, навряд чи захотів би повернутися…

Сумніви поступово змінювалися усвідомленням правильно ухваленого рішення. Чоловік… Він зробив свій вибір, хоч і хибний. Тепер її черга зробити свій…

І справа не в Олексії. Приємно відчувати, що подобаєшся чоловікові. Але те, що терпіла від чоловіка, від іншого вона не терпітиме. Їй сподобалося жити одній, спати зіркою, дивитися фільми, які подобаються, жити так, як хочеться.

Може, не раз ще згадає, засумує за минулим, можливо, навіть пошкодує. Але не зараз…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!