“У мене серце купається в молоці і меді, коли я чую, як ти смієшся”, – сказав Роман Олі

– Знаєш, про що я думаю?
– Ні, про що?

– Яка земля під цим зеленим пальто з трави, чорниці, стріли пшениці; які скарби заховані в цьому ягідно-павутинному царстві. Про те, як мені попало так народитися, щоб співпасти з тобою в одному часі і просторі.

На що схоже лисяче щастя, або щастя устриці – уявити, що прикрий пісок перетворився в перли – у нього є щось спільне з людським? Ще невідступно про те, як змінюється твоя шкіра під впливом цього сонця півночі, океанського повітря.

Як змінюєшся ти сама, згадуючи про дуже прості речі – ходити босоніж, розламувати хліб руками, вмиватися водою, в якій час від часу ночує Кассіопея, дізнаватися птахів по голосу, своїх людей – по одній тільки фразі.

Я ж ніколи і не думав, що так зможу, а тепер, коли ти ім’я моє бережеш, як скарб, амулет чарівний – я знати не знаю, скільки років мені, не тримаю в голові дат дедлайнів, не їм на ходу, знаю точний час сходу сонця.

– У мене серце купається в молоці і меді, коли я чую, як ти смієшся.

– Це ти що, мені так в любові зізнаєшся?
– Зізнаюся, розкусила! А ти колись ось так любила?
– Я і зараз лю…, ой, дивись, який жук! Давай заберемо його з дороги, щоб не розтоптали.

 Починається новий ранок.

Серед усього хаосу, метушні, поспіху, забутих обіцянок – жук смарагдовий сидить на гілці, врятований люблячими руками.