Зараз мені 29 років. У 19 років я почала зустрічатися з хлопцем, потім стали разом жити, народилася дитина (мені був 21 рік). Він працював в міліції, випивав, почав піднімати руку. Свекруха всю дорогу давала поради як жити, дорікала, що я її сина не зробила щасливим.
Загалом, прожили разом 4 роки і я подала на розлучення. Уже 5 років в розлученні. Ніяких відносин з колишніми родичами не підтримую. У чоловіка інша сім’я, є дитина. Зі своєю дитиною не спілкується.
Живу я окремо від батьків, добре заробляю. Після розлучення було пару коротких романів. Зараз півроку перебуваю в стосунках з чоловіком, з яким 60 років. У нього є цивільна дружина, з якою вони живуть близько 13 років.
Якось у мене була важка фінансова ситуація і я звернулася до нього за допомогою. Він допоміг, гроші я йому повернула. Почав дзвонити, став залицятися, я відповіла йому взаємністю і це все перейшло в більш серйозні відносини.
Він підтримує мене, цікавиться життям моєї дитини, допомагає фінансово. Розповідає про свої проблеми в бізнесі, питає поради. Жінку я його знаю, так як вони живуть недалеко від моїх родичів.
І ось до 30 років я почала розуміти що це і є любов, підтримка, повага, турбота. Потрібно кудись поїхати по роботі, він говорить: «Зайка, все зробимо і вирішимо». Завжди тримає своє слово, пунктуальний. Часто підвозить на роботу, забирає.
До слова, ми з ним знайомі більше 12 років, колись давно я у нього працювала. І ось один раз при зустрічі я завела розмову про наші відносини і запитала, чи любить він свою дружину, на що він відповів: «Якщо любиш, хіба будеш зраджувати».
Він сказав, що у нього почуття вдячності до неї. Більше я цю розмову не піднімала, але розумію, що хочу бути поруч, прокидатися разом, піклуватися про нього. І головне, що він добре ставиться до моєї дитини, турбується.
Що робити далі, не знаю.