Прочитав сповідь дівчини, батьки якої більше люблять молодшу дитину. Я розумію її біль і образу. Хоча маю трохи іншу ситуацію.
Відповідальним я став дуже рано, тому що одного разу з єдиного улюбленого сина я став старшим. Різниця із сестрою 5 років. Відразу ж з’явилися закиди від батьків, покарання та завищені очікування. І це від п’ятирічної дитини!
Я не тримаю зла на батьків, бо дуже люблю свою молодшу сестру, а вона відповідає мені тим самим. Але й досі вважаю, що вони вкрали у мене дитинство.
Вони бачать холодність з мого боку та ображаються. Аргумент – у всіх сім’ях так. Але я пам’ятаю дуже болючі для мене фрази, на кшталт, «ти мусиш допомагати, а ти тільки заважаєш», «не чіпай цукерки, це сестрі»…
Нині мені 28 років. Батьки незадоволені, що я не одружений. А мені зручно одному. Я сам себе забезпечую, живу окремо. Я не хочу сім’ю, а дітей тим паче.
У мене таке почуття, що я втомився, що не зможу займатися і піклуватися про когось, крім себе. Мене більше тягне до людей, які старші за мене. Мабуть, не вистачало у дитинстві кохання дорослих, бабусі та дідусі у мене не було.
Може здатися, що я скаржусь, але це не так. Я просто не можу зрозуміти, чому батьки перекладають свої турботи про молодшу дитину на старшого! Мене часто сварили за те, що зробила сестра, бо я не встежив чи показую поганий приклад.
Сестра цим швидко навчилася користуватися, і якщо я не дозволяв брати своїх речей, вона починала плакати, бігла скаржитися, іноді казала, що я її вдарив. Ніхто навіть не намагався запитати і почути мене, адже таке миле маля не буде просто так плакати!
Ось такі дитячі образи та комплекси, з якими мені доводиться жити все своє свідоме життя. Порад не чекаю, просто захотілося виговоритися, боюся що близькі цього не зрозуміють. І ще сподіваюся, що хтось із батьків зробить висновки. Сам сподіваюся дітей не мати.
