Коли тобі за тридцять, але чомусь ніхто не вірить.
Не буду довго про себе розповідати. Розповім коротко. Але яка різниця? Якщо ви мене в наступний раз зустрінете, то сприймете за звичайного старшокласника, хоча насправді мені 33 роки.
У мене троє дітей, є своя маленька, але горда ТОВ. І мені не допомагали мама з татом, я ніде не крав грошей, щоб зробити фірму, але до мене всі ставляться як до дитини. А все через миле обличчя, на якому немає зморшок, але підозріло багато веснянок.
Все це солодке неподобство більше схоже на фізіономію підлітка, у якого тільки-тільки зійшли прищі.
Не знаю кого звинувачувати напевно, це все гени і здоровий спосіб життя. Але мене це знатно виводить з себе.
Нещодавно пияка у мене намагався віджати 20 гривень на пиво. Подумав, що я школяр. Почав розпускати руки і в підсумку я його скрутив.
Старенька сусідка досі цікавиться успіхами в навчанні. Неначе вона не бачить, що у мене 3 карапуза. Схоже це такий вид старечого троллінгу.
Але недавно зовсім добили. Сиджу спокійно, п’ю каву, вдупляю в те, що мені намалювали в проектному інституті.
Якимось чином вони переплутали “шт” і “1000 шт”, тому за кошторисом цегли вистачить тільки на хрін собачий, а не на фасад.
Чекаю появи кандидата.
Відчиняються двері. Заходить жінка років 40. Ні доброго дня, ні самі знаєте що, плюхається в крісло навпроти. Злегка задирає мініспідницю і підтягує панчохи.
– Ну чо ти вирячився? Збігай за директором. У мене призначено.
– Гаразд.
Беру чашку з залишками кави. Доходжу до кухні. Кладу чашку в раковину і повертаюся.
– Ну здрастуйте! Я директор.
– З-д-д-р…
І вискочила з кабінету, немов її окропом обдало.
Ну і поговорили
Ба-дум-тсс
Найсмішніше, що якась подібна дивина відбувається постійно.
