У мене в сім’ї трагедія. Точніше, трагедія особисто в мене, чоловік просто біситься та ображається. Майже вже колишній чоловік. Тільки він поки що не може серйозно сприймати моє рішення.
Мені ж рішення про розлучення далося теж дуже важко, тому що чоловіка я дуже люблю, але хочу дитину, а в цій сім’ї у мене її не буде.
Ми одружені чотири роки, всі чотири роки я намагалася спланувати дитину, бігала по лікарях, переконуючись раз за разом, що зі мною все нормально, і божеволіла від нерозуміння, чому все так.
Чоловік на обстеження йти не хотів, знаходив відмовки, лаявся, психував, але мені таки вдалося затягнути його до лікарів на обстеження.
Підсумок був однозначним. Ми отримали на руки висновок, що мій чоловік безплідний. Начебто як у дитинстві на щось захворів, були ускладнення, ось тепер маємо такий результат.
З того, як чоловік спокійно сприйняв цю звістку, мені здалося, що він і без цих аналізів вже був в курсі своєї ситуації, щоправда, сам він у цьому не зізнався.
Але найжахливіше для мене це навіть не те, що він, можливо, мене обдурив, промовчавши про своє безпліддя. Найжахливіше, що чоловік не хотів вирішувати проблему.
– Ну, не буде у нас дітей, нічого страшного. Стільки людей живуть без дітей і нічого, – якось мляво знизав він плечима.
Хоча я йому до весілля ще говорила, що хочу велику родину, де буде щонайменше двоє діточок, а там вже на матеріальне становище треба буде орієнтуватись.
Для мене особисто взагалі не зрозуміло, як сім’я може бути без дітей? Навіщо тоді її взагалі утворювати? Чоловік і жінка можуть просто періодично зустрічатися та жити своїм життям.
Ось і тоді, дізнавшись про безпліддя чоловіка, я почала шукати вихід із ситуації. Так, проблема серйозна, але можна якось інакше вирішити проблему.
Але ні про штучне запліднення, ні про всиновлення, ні про щось подібне чоловік навіть чути не хотів. Його й так усе влаштовувало.
– Не дано мені мати дітей, отже, так і треба. Я не дуже й прагну стати батьком, – заявив він мені.
А про мої почуття, мрії та плани він запитав? Ні, йому достатньо того, що його все влаштовує, він не бачить жодної проблеми, якщо ми не матимемо дітей.
Але я бачу. Мені сім’я без дітей не потрібна. Навіщо працювати, чогось добиватися, якщо не заради дітей? Про це я чоловікові й сказала.
– Ти зі мною ще розлучись через це, – пирхнув мені чоловік.
І я насправді задумалася про розлучення. Так, чоловіка я кохаю, але виявилося, що ми з ним шукаємо у житті різного. Так і навіщо мені все життя зі сльозами дивитися на матусь із візочками?
У мене зі здоров’ям все нормально, я зможу і хочу дитину. На жаль, не від свого коханого чоловіка, але хто сказав, що я не знайду краще?
Подумавши та зваживши, я зважилася і подала документи на розлучення. Чоловіку я про це сказала вже після походу до РАГСу.
– Ти готова кинути мене, заради якоїсь гіпотетичної дитини?! – обурився мій майже колишній чоловік?
Я готова, але заради своєї дитини, яка в мене буде від іншого чоловіка. Він ухвалив рішення за нас двох – у нас дітей не буде. Ось і я теж ухвалила рішення за нього – сім’ї у нас теж не буде.
