Мені дуже потрібна ваша допомога, я в безвиході. З молодою людиною прожили близько чотирьох років, не розписані, є донька. Ми дуже любимо одне одного, у нас така пристрасть та емоції, і сварки бувають, але вийшло так, що ми розлучилися.
А все тому, що ми по-різному виховані, бувають непорозуміння через це, він робить тільки те, що хоче, а я роблю все, щоб радувати своїх батьків.
Вони добре прийняли мого коханого, кажуть, що це мій вибір, але завжди вносили свої корективи. Моя мама мені завжди каже, як має бути, як живуть стандартні сім’ї, але з моїм молодим чоловіком сім’я стандартної не може бути, він не такий як ми, і я прийняла це. Але сама не розуміючи, жила так, як сама не хотіла, а так, як говорили батьки.
Микита (мій чоловік) завжди це помічав і не раз казав мені, що вони втручаються в наше життя, що йому теж так важко, і я навіть намагалася поговорити з мамою, але марно. Вона каже, що вони мене люблять і оберігають від проблем. Вони мене душать своєю надмірною опікою, постійним контролем.
Коли розлучилися, він поїхав до іншого міста, зараз ми помирилися, і він хоче забрати нас донькою. Але в нього є умова — перестати залежати від думки моїх батьків і жити так, як я хочу, тобто бути собою. Я його так люблю, я хочу з ним зробити крок в інше життя, спробувати щось нове, але як?
Я не знаю, як це переживуть батьки, для них це дико, це буде скандал, почнеться розмова про те, що я їх залишила, обрала не сім’ю, а хлопця. Почнуть казати мені, що тут стабільна робота, родичі, що я заберу у них улюблену онучку.
Вони вважають, що роблять краще для мене, але я розриваюся між ними та своїм коханим. Я навіть не говорю їм, що помирилася з Микитою. Вони почнуть читати моралі, що як так, я йому пробачила, адже він поїхав до іншого міста.
Я їм така вдячна, вони стільки зробили для мене, люблю їх дуже. Але як мені бути? Відмовитися від кохання та свого особистого життя? Але хочу свою сім’ю. Ображати їх не хочеться.
