Історія сталася нещодавно. Вона ніби не дуже містична, але змушує задуматися. У моєї дочки Василини на роботі є співробітниця, Оксана, яка постійно прилаштовує якихось кошенят і щенят, знайдених на вулиці – через інтернет, роздає на роботі, відносить їх до притулку, сплачуючи туди гроші за перетримку. А іноді тварини навіть знаходять її самі.
Так, одного разу прямо до них в офіс, минаючи охоронця і вхід, прийшов і ліг біля столу Оксани пухнасте чорно-біле кошеня місяців чотирьох від роду. Оксана, звичайно, обробивши психологічно всіх співробітників, знайшла одного жалісливого і він пішов додому з пухнастим прибутком.
Зараз, кажуть, постійно хвалиться цим котом – мовляв, і розумниця, і красень, і любов всієї родини. У моїй Василини, до слова, один кіт є – білий блакитноокий ангорець Пушок, якому вже років сім. І вона весь час скаржилася, що поки вона весь день на роботі, він дуріє від нудьги і потім весь вечір волочиться за нею навіть у душ.
Мовляв, треба б йому товариша знайти. І ось коли я повернулася з тривалої поїздки й прийшла до дочки в гості, на порозі мене зустріли вже двоє тварин – білий кіт Пушок і невелика чорна кішечка-доходяга, природно – на ім’я Їнь. Пушок так і залишився Пушком, оскільки на символічне ім’я Ян він відгукуватися категорично відмовився.
Як ви вже здогадалися, підкинула дочці ще одну кішку співробітниця Оксана. Вона знайшла цього кошеня в гаражах неподалік від свого будинку, де іншого кошеня, братика Їнь, задавила машина. Худу, залякану, моторошно некрасиву вухату дитину Оксана принесла на роботу і стала з нею до всіх чіплятися.
Хтось успішно відбивався, хтось був нею вже облагодіяний, і на цей раз цей подарунок долі випав моїй Василині.
Вона взяла цю доходягу, щоб Пушку було веселіше. Чесно – по ній можна було котячий скелет вивчати. Але Пушок образився і відразу ж влаштував новенькій дідівщину, періодично даючи їй стосунів. Ото ж бо весело було Василині, коли вона, приходячи додому, знаходила лахмату Їнь, яка забилася в щілину. Далі більше.
Їнь підросла, покращала й стала натякати, що в такий запущеній квартирі жити не має наміру. Мовляв, непогано б зробити ремонт. І роздерла всі шпалери на стрічки, якими, шурхотом витончено грала, лежала на обідньому столі. І ще натякала, що спати всім треба днем, а вночі – веселитися. І ночами влаштовувала дідівщину вже Пушку, збиваючи його з нагрітого лежбища і влаштовуючи з ним біг наввипередки.
Василиса теж включалася в перегони, а перемігши, розселяла одну спортсменку – у ванну, іншого – на балкон. Але Їнь і не відбувшийся Ян починали співати вокальним дуетом, будила весь будинок.
Ну, що ось з ними робити? Я радила дочці купити в ветаптеці якісь котячі заспокійливі й давати їм на ніч, але вона не погоджувалася.
Мовляв, навіщо знущатися з тварин? А над нею, значить, можна? Я жартувала, кажучи дочці, мовляв, ти ж взяла Їнь, щоб Пушку було весело? Йому і весело, глянь, які у нього очі очманілі. Та й тобі теж не нудно, глянь які у тебе очі червоні. Вихід був один – розбити цю веселу парочку. Але скільки я не пропонувала Василисі забрати буйну кішку Їнь до себе на виховання, дочка не погоджувалася.
Казала, мовляв – я не можу її зрадити. І вставляла собі на ніч у вуха вушні затички, які мало чим допомагають, якщо за тобою бігають два здоровенних кота. Так ось, до чого я все це?
У дочки недавно припустили дещо недобре і, здавши аналіз, вона стала чекати вироку. І тут Василині сниться сон. Ніби до під’їзду будинку на чорній легковій машині під’їжджає її бабуся Ліда, яка померла два роки тому. І радісно їй каже, мовляв, поїхали, я тебе підвезу. Василиса відповідає – добре, зараз я тільки кішку з собою візьму.
Бабуся Ліда якось засумувала, насупилася і сказала – кішку? Ні, з кішкою я не повезу, сама з нею до ветеринара добирайся. І поїхала. А Василина в розгубленості залишилася біля під’їзду.
На другий день їй сказали, що нехороший діагноз не підтвердився і призначили простий курс лікування. А трохи пізніше я, переглядаючи «Битву екстрасенсів», почула від однієї з них – по-моєму це була Вікторія Райдес – рада, дана дівчині, за якою біда ходила. Мовляв, спаси кого-небудь і біда від тебе відстане. І не обов’язково це має бути людина. Можна і кішку або собачку підібрати, врятувати від смерті. Зроби добру справу і все буде добре. І ось після цього мені став зрозумілий сон дочки. І я навіть полюбила нашу буйну кішку Їнь.
Виходить, якби не вона, бабуся Ліда забрала б дочку Василину на той світ. І нехороший діагноз підтвердився б. Це кішка Їнь перетягнула ниточку її долі на світлу сторону. Я і дочки пояснила все це тлумачення і слова Вікторії.
Вона мало не розплакалася. І тепер ще наполегливіше переносить буйну веселість кішки Їнь. Шкода, що в ветеринарку її так і не звозила. Може і правда її полікувати треба від веселості? Ось і виходить, як у тій притчі: роби добро, кидай у воду.
