Моїй дочці тринадцять років, початок перехідного віку. Вона розумниця, талановита, але лінива і від цього у школи постійні проблеми. Вчителі скаржаться, що Аня знущається з них, не слухає на уроках, огидно поводиться.
Приходить на уроки не підготовлена, хоча вдома займаємось разом і зазвичай все добре, але на уроці вона ніколи відповідає. Коли я починаю її лаяти, каже: “А мені там нецікаво”. Про деякі предмети говорить, що це їй у житті не стане в пригоді, так що й нічого даремно витрачати час.
Я намагаюся пояснити дочці, що не обов’язково демонструвати своє ставлення до всіх, свою незалежність і водночас постійно створювати собі проблеми, а з цим, і мені. Такою поведінкою можна лише нажити собі неприємностей.
«Але я не маю наміру прикидатися» — якось відповіла дочка і образилася, що я її не розумію і слухаю лише вчителів, роблю так само як і вони. Але я просто боюся за неї, як вона житиме в майбутньому, наприклад в робочому колективі.
Чоловік сказав, щоб я перестала бігати до школи і вибачатися за доньку: «Вона сама створює проблеми, ось хай сама їх вирішує». Але я не можу так просто залишити все як є, і так уже вчителі незадоволені, що ми «не реагуємо», навіть рекомендували відвідати дитячого психолога. Мовляв, це не іграшки і треба серйозно ставитися до проблеми.
Я запропонувала Ані перевести її в іншу школу, але вона категорично відмовилася, сказавши, що має рацію і нікуди збігати не збирається. Мені здається, що в неї вже з’явився такий стиль поведінки, протестувати проти всіх і всього.
Подруг у неї також, можна сказати, немає. Вона надто прямолінійна і може сказати в обличчя все, що думає, і такою поведінкою лише відштовхує від себе друзів. Не знаю, що робити, залишається тільки сподіватися, що вона підросте і зміниться, зрозуміє, що так поводитися не можна. Або життя навчить її терпіти і бути дипломатичнішою у стосунках з оточенням.
