Кілька років тому моєму чоловікові у спадок від бабусі дісталася однакімнатна квартира в одному зі спальних районів Києва.
Ми вирішили, що продавати цю квартиру безглуздо. Краще впорядкувати її і почати здавати. Копієчка зайвою не буде.
Так і вчинили. Зробили косметичний ремонт, трохи оновили техніку та меблі. А потім майже відразу нам вдалося здати житло через рієлтора. У нашій квартирі досить довго мешкала одна мила дівчина. Настя завжди вчасно платила за комуналку та оренду. Просто золотце, а не людина!
А потім розпочалася повномасштабна війна. 24 лютого наше життя змінилося назавжди. Настюша повідомила, що їхатиме за кордон. Вона оперативно забрала із квартири всі свої речі, розплатилася за останній місяць проживання та зникла.
Спочатку ми не знали, що робити з квартирою. З одного боку, можна знову почати її здавати. З іншого боку, хочеться допомогти вимушеним переселенцям, яких у перші місяці війни було дуже багато. Хоча з Києва виїхала величезна кількість людей, до нього українці також приїжджали.
Поговорили із чоловіком і вирішили, що треба допомагати. Написала в один із київських чатів, що можу надати житло нужденним. Майже одразу мені написала родина біженців із Харкова. Вони залишилися без квартири, у неї влучила російська ракета.
Ми поспілкувалися, я дізналася, що Тетяна та її чоловік мають двох маленьких діток. Моє серце розтануло. Звісно, ми не стали брати з них гроші за оренду. Домовилися, що вони платитимуть лише за комуналку.
Спочатку ми з чоловіком допомагали їм чим могли. То одяг якийсь принесемо, то продукти. Я часто робила для дітей Тетяни всякі солодощі. Вони були у захваті. У Тані з чоловіком грошей було небагато, вони отримували виплати та намагалися знайти роботу. Але цей процес не був швидким.
Крім того, їм усім потрібна була психологічна допомога. Вони ще в Харкові встигли сповна відчути, що таке справжня війна. А потім довго добиралися і теж всяке бачили. Боюся уявити, як їм було тяжко. А діти!
Загалом, я робила все можливе, щоби підтримати цю сім’ю. Чого вже там, вони стали для мене майже рідними людьми. Питання оплати оренди ми ніколи більше не порушували. Хоча і Таня, і її чоловік уже знайшли собі роботу.
Але нещодавно мій чоловік серйозно захворів. Відчуття, що це більше на нервовому ґрунті, оскільки за кілька місяців до того його скоротили на роботі. Я тягла весь сімейний бюджет на собі, але тепер чоловік лежить у лікарні. І я не знаю, що робити.
Мати каже, що я маю поговорити з Тетяною. Мовляв, вони вже можуть платити бодай щось за оренду нашого житла. Це нормально. Але в мене язик не повертається їй це сказати. Я бачу, як вона економить на всьому. Але і я сама тепер знаходжуся точно в такій ситуації.
Мені б дуже хотілося, щоб мій чоловік якнайшвидше одужав. І щоб у Тані з її рідними все налагодилося. Але їй більше немає куди повертатися. Як знайти сили, щоб поговорити з нею про таке делікатне питання? Підкажіть будь ласка!
