У нас із братом майже ідентичні життєві ситуації, лише з різних ракурсів. Я кинула чоловіка, бо він підіймав на мене руку, і дружина брата його кинула, бо той теж піймав на неї руку.
Але для мами це зовсім різні ситуації. У моєму випадку вона волає, що я сама себе так поставила, не змогла зберегти сім’ю, ось до розлучення і дійшло.
У випадку брата вона вважає, що невістка сама брата доводила до такого стану, а потім взагалі віроломно його покинула, розбивши йому серце.
Слухати це гидко, особливо від людини, від якої хотілося б отримувати підтримку хоча б моральну, я вже не говорю про щось інше. Я колишню дружину брата чудово розумію.
Ми з нею взагалі дуже близькі стали, коли він одружився. А як інакше, якщо у нас у житті майже однакові ситуації?
Мені було добре відомо, що брат не стримує своїх нервів, причому він і сам цього не приховував, але в нього завжди одна відмовка була – його довели, він просто зірвався.
Ця відмовка в нього ще з дитинства працювала, то навіщо щось міняти? Тим більше що батьки йому за це нічого ніколи не робили та не говорили. Діставалося зазвичай мені.
Мені ж більше робити нічого, як брата доводити та провокувати, я ж так “любила” з синцями ходити.
– Ну, на мене він з кулаками не кидається, значить, це ти його доводиш, – завжди говорила мама. Тато не говорив нічого, йому взагалі, мені здається, було все одно на дітей.
З чоловіком була така сама історія. Він спочатку не дозволяв собі таких вчинків щодо мене, але почав кричати, потім замахуватись, а потім і бити. Потім щоразу вставав навколішки, просив пробачити та обіцяв, що ніколи більше собі такого не дозволить.
Півтора року я це терпіла, на щось сподівалася. Від безвиході мамі скаржилася, але у відповідь чула, що хороших дружин чоловіки не б’ють, отже, я сама, постійно випрошую.
Дружина брата нашій мамі, звичайно, нічого не розповідала. Навіщо їй теж вислуховувати про “хороших дружин”, на яких руку не піймають, та “поганих дружин”, які самі чоловіків доводять.
Тільки з дружиною брата я й могла поділитися образами. Вона мене розуміла, як ніхто інший. І розлучитися з чоловіками ми з нею вирішили в один і той же час.
І знову різна реакція моєї мами на два розлучення. Мені тільки закиди, слова, що я сама винна, а брата вона шкодувала, наче він взагалі ні в чому не винен.
Мене добило, що братові мати вирішила подарувати бабусину квартиру, яку вони з батьком раніше здавали. Типу, у хлопчика стрес, хлопчика дружина покинула, йому треба відволіктися і якось будувати нове життя, з квартирою буде легше.
Мені навіть не запропонували у них із батьком пожити. У них тісно, а я ще й з дитиною. Взагалі, не варіант. Я мамі й висловила своє невдоволення.
– Ти сама не зберегла сім’ю, а твого брата покинули! Це величезна різниця! Ти постраждала від своїх дій, а твій брат просто жертва обставин.
Чудова логіка, мамо, браво! Тоді, нехай із батьками тільки брат і спілкується, вони йому допомагають, отже доглядатиме їх теж він.
А ми з його колишньою дружиною зараз винаймаємо одну квартиру на двох, щоби з дітьми було легше і був час на роботу. Якось проживемо без зайвих людей. Я втратила батьків та брата, проте знайшла сестру.
