У нас зараз життя таке, що доводиться платити за все поспіль; для мене це давно не секрет. Однак життю вдалося мене здивувати. Моя рідна мати просила гроші за те, щоб вона сиділа зі своїм онуком. І головне потім ще дивується, мовляв, чому ви мене не запрошуєте до себе погостювати

У нас зараз життя таке, що доводиться платити за все поспіль; для мене це давно не секрет. Однак життю вдалося мене здивувати. Моя рідна мати просила гроші за те, щоб вона сиділа зі своїм онуком.

І головне потім ще дивується, мовляв, чому ви мене не запрошуєте до себе погостювати.

Моєму синові чотири роки. Майже весь цей час я була в декретній відпустці з ним, оскільки сади були закриті у зв’язку зі страшними подіями в країні, а потім мали нереальну конкуренцію на місця. І ось я вже мріяла вийти працювати хоча б тому, що ми жили не на широку ногу. До того ж у нас кредит на квартиру.

За часів, коли ми лише оформлювали кредит, фінансові проблеми вирішували спокійно. Але через події чоловік став приносити відчутно менше грошей у сім’ю.

На жаль, можливості вийти працювати раніше я не мала. Мама в мене сама на той час працювала, а батьки чоловіка живуть надто далеко від нас. Але варто сказати, що вони дуже допомагали нам фінансово.

І ось, я нарешті почала працювати, сина ми влаштували в садок, і ситуація стала стабілізуватися. Але, як відомо, діти в садках часто хворіють і нас ця доля теж торкнулася. Так, хворіли ми не весь час, але все одно лікарняних я брала значно більше, ніж хотіла.

Тут мені прийшла на думку ідея, мама може прийти на допомогу, бо вона вже не працювала і була на пенсії. Тоді все виходило б чудово. Але сталося не так, як гадалося.

Справді, кілька разів мама посиділа з дитиною. Ми її привозили, відвозили на автомобілі, щоб їй було комфортно. Проте одного прекрасного дня, за чиєюсь порадою чи самостійно, мама видала мені такий ультиматум:

– Ось доню, розумієш, пенсію я отримую зовсім невелику, а за дитиною стежити, скільки сил треба. Я це до чого. Думаю, мені належить зарплата, я ж як нянька. У середньому я тут прикинула, тож і суму можу зараз озвучити.

Нічого собі. Ось такого я точно не очікувала. Коли я вже мати відвозила додому, вона мені докладно пояснювала, чому їй давати гроші краще ніж якимось незнайомим людям. Від якогось шоку я навіть не могла вимовити слова. Це було настільки дико та дивно.

Хіба її мама брала гроші зі своєї доньки, щоби зі мною посидіти?
Звичайно ж, я поділилася цією чудовою новиною з чоловіком, якого це теж не втішило. Так уже мені легше самій стежити за сином, інакше який сенс свою зарплату мамі віддавати. Та й не по-людськи, я вважаю. Вона розуміє, що на роботу я рвалася не просто так, грошей не вистачає, а тут таке.

Однак ми швидко знайшли вихід зі становища. У міру того, як син хворітиме, чоловік просто проситиме працювати дистанційно, благо умови у нього для цього підходящі.

Днями дзвонила мені мати та щиро цікавилася, чому ми не запрошуємо її та самі не навідуємось.

– Сумую от за онуком своїм, приїжджайте, я на вас чекаю, – говорила мама
– Ну, мам, не можу нічим допомогти, грошей обмаль, на жаль, заплатити не в змозі. Тож треба почекати. Це і була моя відповідь, яка сильно образила маму.

Образи таїти тут немає сенсу, ціну виставила за свої “послуги”.

Або може я не зовсім розумію, як це працює? Сьогодні я сиджу з дитиною за гроші, а завтра просто можу посидіти? Це нікуди не годиться. Нехай тоді справді чекає свого часу, якщо розраховує на такий своєрідний заробіток.
Ми з чоловіком розраховували на “безкоштовну” бабусю.