Я проти зближення моєї мами з дитиною, адже це перша людина, яка буквально змушувала мене відмовитися від сина

Мати моя людина досить деспотична, любить все тримати під своїм контролем. Однак останнім часом вона, напевно, усвідомила, що в глибині душі у неї є любов і ласка, тому вирішила проявити себе як гарна бабуся.

А ось я проти зближення моєї мами з дитиною, адже це перша людина, яка буквально змушувала мене відмовитися від сина.

Мама завжди намагалася виростити мене як сильного, амбітного лідера, проте все було не так, як вона хотіла.

– Плакса нещасна, видно, що в тебе батьківський безхребетний характер, – злісно примовляла вона мені, коли я плакала, при цьому розриваючи мою грамоту за друге місце.

Для неї не було нічого, окрім моїх перемог та першості скрізь. Якщо перша – то чудово, все решта пил.

Ми з батьком разом не жили, але він часто приходив до нас і відводив мене кудись погуляти. Мати, звичайно, ніякої поваги до нього не виявляла, а він просто ігнорував її. Для мене тато був свіжим ковтком повітря в житті, адже я почувала себе спокійно і добре з ним.

Я могла забруднитись, багато сміятися, говорити, що захочу, і він мене не лаяв. Це кохана і шанована мною людина, яка дарувала мені найкращі спогади все дитинство. На жаль, його не стало надто рано, коли мені не було дев’яти років.

Мамі ж, як і раніше, було важливо лише те, що я найкраща усюди: в оцінках, на олімпіадах, на гуртках.

-Я скільки працюю на твоє майбутнє, а ти маєш стільки ж вчитися і більше не думати ні про що. Якщо щось не зробила – жодних іграшок та прогулянок.

Звичайно, покарання не були тілесними за промахи, погані позначки, але морально на мене постійно давили. Особливо улюбленим способом покарання мами було мовчання. Коли я була маленька, це часто змушувало мене плакати, але згодом мені навіть йшло на користь.

В результаті я кругла відмінниця, яка вступила до університету, обраного мамою. І звісно, вчилася я на бюджетній основі.

І вже тут на мене чекала хоч якась свобода. Я почала багато спілкуватись з хлопцями, не ходила на деякі пари. Усвідомлення того, що я наздожену весь матеріал до сесій, робило мене спокійною та впевненою.

Я жадібно сприймала свободу, вона буквально мене сп’яняла.
Те що згодом, я опинилась в положенні було очікувано, а трапилося це десь на другому році навчання.

Мати ж була в абсолютній люті від такої заяви. Вона казала, яка я невдячна дочка і тільки знищила її старання щодо моєї освіти. Пророчила жахливе майбутнє та безпросвітне життя. Позбавитися дитини – таким було її рішення для мене.

Я не стала їй підкорятися вперше у житті. Бувши у своєму домашньому одязі, я все покинула і просто пішла. Моє майбутнє залишалося туманним, але я знала, напевно, що в мамин будинок більше не ногою.

Благо, хлопець, з яким я зустрічалася, відповідальності не уникав і це добре прийняв. Він відразу після того, як дізнався про моє становище, зробив мені пропозицію, запросив до себе жити.

Я познайомилася з мамою та татом Діми, що дивно, вони виявилися людьми, які зрозуміли мене. Попросили через дитину не залишати освіту та наполягли на тому, сказали що завжди допоможуть.

Через декілька років ми з чоловіком перебралися у квартиру, яку він отримав у спадок від родичів. Як і обіцяла свекруха – вони з сестрою чоловіка дуже допомогли мені із сином, і продовжують допомагати досі.

З мамою ми зідзвонювалися від сили кілька разів і то, з дуже великих приводів, таких як закінчення університету, або хвороби родичів.

Після такого довго ігнорування мене, мама все ж таки захотіла побачитися зі мною. І я погодилася, але прийшла одна.
– Мені не прикро, що я не побула на твоєму весіллі. Навіть не прикро, що я не побачила онука. Але я таки існую і якось хотілося б, щоб ти, доню, пам’ятала про це. Хочеться онука няньчити, я ж бабуся йому чи як?

Якби я погодилась на її «пропозицію» (позбавитись дитини), ніхто не кликав би її бабусею. Її зацикленість на собі дратувала. Я ледве стримувала істерику, що накочувала, після чого мовчки встала і пішла. Внука їй не бачити.

Коли я прийшла, поговорила про це зі свекрухою та чоловіком. Діма був звичайно зі мною згоден, а ось його мама тактовно і м’яко натякнула, що ну вона ж мати, з нею треба спілкуватися. Я знаю свою маму. Вона ніколи не мала на меті просто спілкуватися зі мною.