У підсумку я стерла анкету із сайту, перед цим написавши йому кілька рядків. Я бачила, він відкривав мої повідомлення

Вирішила розмістити свою анкету на сайті знайомств. Спочатку думала просто так поспілкуюсь. Фотки у мене були не такі шикарні як у всіх на сайті. Максимум 2, і ті торішні. Попадалися якісь невдахи, любила над ними приколюватись.

На другий день нових повідомлень було штук під сто. Розгрібати їх не хотілося. Але довелося. Я помітила, що всі пишуть одне й те саме: “Привіт! Як справи, чим займаєшся.” І ось один написав зовсім інше привітання…

Я одразу звернула на нього увагу та почала з ним спілкуватися. Йому було 26, а мені 23. До того ж він любив завжди пожартувати, загалом веселий чоловік. Ми з ним почали телефонувати одне одному. Перша зустріч у нас не вийшла, тому що його викликали у справах, але він потім довго вибачався. Зустрілися ми у мене в районі. Пішли гуляти.

Я трохи соромилася, тому що він мені дуже сподобався. Був один казус. Він дуже хотів продовження вдома, коли приїде. Але я відмовила, сказавши, що ще рано і обмежила його поцілунком у щічку.

Після чого він сказав мені, що я йому нібито обіцяла пристрасний поцілунок, і що він ненавидить коли йому брешуть!

Хоча нічого подібного не було! Я сказала йому вибач, якщо тебе це зачепило, я не хотіла. Він почав говорити, мовляв, все нормально, все добре. Ми багато балакали про це. І я його провела додому.

І поки йшла додому, у мене було почуття, що це була наша остання зустріч. Але я як наївна заплющувала на все очі, і вірила, що все продовжиться. Після цього він мені не зателефонував, хоча коли їхав сказав, я обов’язково тобі зателефоную як приїду!

Увечері я плакала, як не знаю хто. Мої сльози не припинялися 5 днів. Здається на другий день я наважилася йому зателефонувати. Він відповів, у нього було все нормально, сказав що зайнятий, розмовляв зі мною як завжди, хоча я відчувала, що вже не так, як було раніше.

Потім послала йому ще смс, не пам’ятаю 2 або 1. Весь місяць я ходила як не жива. Я не розуміла, що зі мною і навіщо я взагалі живу. У натовпі я шукала очима його обличчя. Іноді мені здавалося, що він пройшов повз мене. А ні, це був просто схожий чимось на нього чоловік…

У підсумку я стерла анкету із сайту, перед цим написавши йому кілька рядків. Я бачила, він відкривав мої повідомлення і, мабуть, прочитав, але навіть нічого не відповів.

Після довгого часу я намагалася знайти його анкету серед сотні інших, але у мене нічого не вийшло. Про ту зустріч я намагаюся більше не згадувати.

Достатньо того, що в черговий раз по серцю пройшлися лезом, залишивши тільки шрам, який нагадуватиме про себе своїм болем. Зараз у мене є хлопець і я більше не розміщую анкети в інтернеті. І я щаслива. Шукайте щастя у реальному житті.