На екрані ноутбука, який Даша безтурботно залишила відкритим на кухонному столі, світилася сторінка бронювання: рейс Жешув – Тенеріфе успішно сплачено, пасажири – Дар’я Шевчук та Ігор Ковальов.
В той самий час з ванної долинув голос самої Даші. Вона просила Ганну терміново замовити доставку продуктів, скаржачись, що на банківській карті залишилося рівно дві гривні на проїзд у метро.
Ганна дивилася на підсумкову суму в електронному квитку – сто двадцять тисяч гривень за двох, включаючи оплату багажу та місця підвищеної комфортності.
Лише місяць тому Даша стояла на порозі її харківської квартири з двома величезними валізами та розмазаною по щоках тушшю.
Вона задихалася від сліз, розповідаючи, як рекламна агенція раптово зачинилася, а господар орендованої квартири безжально виставив її на вулицю за борги.
Ганна, яка три місяці тому тяжко пережила розрив з Ігорем після трьох років спільного життя, пустила подругу без зайвих питань. Виділила їй вільну кімнату та повністю взяла на себе побут.
Весь цей місяць Ганна купувала продукти, оплачувала рахунки, які помітно збільшилися, за світло і воду, замовляла Даші безлактозне молоко і давала готівку на поїздки по співбесідах. Усі вони незмінно закінчувалися відмовами.
– Ань, ти замовила доставку із супермаркету? – Даша вийшла з ванної, витираючи волосся пухнастим рушником Ганни. – Візьми ті стейки з лосося. Лікар сказав, що від стресу мені потрібні омега жири. І авокадо не забудь.
Ганна плавно опустила кришку ноутбука, щоб не клацнути.
– Замовила, – відповіла вона, не відриваючи погляду від подруги. – Як відбулася сьогоднішня співбесіда в IT-компанії?
Даша важко зітхнула, дістаючи з шафки пачку дорогого мигдального печива, купленого Ганною вчора ввечері.
– Повний провал. Пропонують мінімалку. Я не можу працювати за ці копійки, мені потрібно закривати кредити. Доведеться ще кілька тижнів у тебе перекантуватися. Ти ж не виставиш мене за двері?
Як тільки Даша зникла у спальні, Ганна знову відчинила ноутбук. Пароля не було. Вона швидко перевірила згорнуті вкладки. Робочий чат Даші в Slack майорів свіжими повідомленнями.
Жодного звільнення не існувало. Останнє повідомлення від керівника відділу свідчило:
– Даша, проєкт зданий добре, премія за місяць вже на карті. Відпочивай у відпустці, заслужила!
Ганна відкрила вебверсію Telegram. Закріплений діалог з абонентом «Ігорюша» одразу впав у вічі.
– Квитки взяла. Завтра о шостій ранку виїжджаємо на Перемишль. Анька взагалі нічого не січе, думає, я до батьків у село їду, – писала Даша кілька годин тому.
Відповідь Ігоря була короткою:
– Супер. Дякую, що закинула мою частину, я поки що на мілині. Ця недолуга реально весь місяць тебе годує?
– Ага. Економія скажена. Завдяки її забитого холодильника я нам на оренду машини на острові накопичила. Хто везе, на тому і їдуть.
Ганна дістала телефон. Вона не стала плакати та бити посуд. Натомість зробила чіткі фотографії екрана: листування, виписки про зарахування премії та самі квитки. До виїзду цієї пари залишалося менш ніж п’ятнадцять годин.
Потрібно було діяти швидко, доки Даша не забрала ноутбук у кімнату. Ганна повернулася на сайт авіакомпанії, де Даша була авторизована в особистому кабінеті.
Натиснула «Управління бронюванням» та обрала «Скасувати рейс». Система видала попередження:
– Повернення коштів на картку платника займе від чотирнадцяти до тридцяти робочих днів з утриманням штрафу тридцять відсотків.
Ганна натиснула «Підтвердити». На екрані з’явилася зелена галочка. Квитки анульовані.
Залишалося тільки зібрати всіх учасників схеми разом. Вона відкрила у телефоні діалог з Ігорем, який мовчав з моменту їхнього розставання.
– Привіт. Розбирала речі в коморі та знайшла твій швейцарський годинник. Завтра рано-вранці їду у відрядження на тиждень. Якщо потрібні – забирай сьогодні о восьмій вечора. Інакше викину під час переїзду.
Відповідь прилетіла миттєво: «Буду о двадцятій». Ігор занадто дорожив цим годинником, щоб проігнорувати повідомлення.
З гостьової кімнати почувся приглушений голос Даші:
– Так, Ігорюшо! Валіза зібрана. Купальники склала. Чекаю не дочекаюся завтрашнього ранку.
Ганна відчинила двері в кімнату. Даша сіпнулася на ліжку, швидко скинула виклик і сховала телефон за спину.
– Ти чого без стуку? – обурилася вона.
– Мама дзвонила? – спокійно спитала Ганна.
– Так. Запитувала, о котрій мій автобус до них у село.
– Даш, у тебе завтра важка дорога, – Ганна зробила крок у кімнату. – Давай сьогодні ввечері нормально повечеряємо. Я все приготую. Проводимо тебе по-людськи.
Даша напружилася, почавши смикати край пледа.
– Не варто. Голова болить і речі ще не всі зібрала.
– Це не обговорюється, – Ганна розвернулася і вийшла.
Без п’ятнадцяти хвилин на восьму стіл у вітальні було накрито. Ганна розставила тарілки, нарізала сир, а замість серветок поклала перед місцем Даші стос свіжих видруків.
У двері подзвонили. Ганна провернула ключ і впустила Ігоря.
– Привіт. Де годинник? – спитав він, навіть не знявши взуття.
Зі спальні вийшла Даша в домашньому костюмі. Побачивши Ігоря, вона завмерла, вчепившись пальцями в одвірок.
– Ігор? Ти чого прийшов? – Видавила вона.
Ігор насупився, переводячи погляд із Даші на Ганну.
– А вона що тут робить? Ви ж ніби посварилися?
Ганна замкнула вхідні двері на ключ і поклала його у кишеню джинсів.
– Проходьте до столу. Вечеря холоне.
Даша повільно підійшла до столу. Її погляд одразу впав на видрук. Верхнім лежав скриншот її повідомлення про «хто везе, на тому і їдуть».
Під ним – банківська виписка із премією від агенції. А нижче – великий червоний штамп «БРОНЮВАННЯ АНУЛЬОВАНО» на бланку авіаквитків.
– Ти лазила в моєму ноутбуці? – голос Дарії зірвався на хрип. Вона спробувала згорнути папери, але руки тремтіли.
Ігор вихопив нижній аркуш. Його обличчя почало вкриватися червоними плямами.
– У сенсі анульовано? – він ступив до Даші. – Ти скасувала квитки? Ми ж завтра виїжджаємо!
– Це не я! – Даша тицьнула пальцем у Ганну. – Це вона влізла в мій обліковий запис!
– Жити моїм коштом із зарплатою у дві тисячі доларів і спати з моїм колишнім хлопцем у моїй же квартирі – це, звичайно, сміливий хід, – Ганна сперлася на спинку стільця. – Ти не безробітна, Дашо! Ти звичайна аферистка!
– Ти ненормальна! – закричав Ігор, розмахуючи паперами. – Ти знаєш, скільки коштують ці квитки?
– Знаю. А ще знаю, що повернення прийде лише через місяць, і то не повністю, – Ганна дивилася просто у вічі колишньому. – Можете на ці гроші зняти собі хостел на вокзалі. Тому що у відпустку ви завтра не летите.
Даша схопила свій телефон, судомно перевіряючи пошту. Побачивши офіційного листа про скасування рейсу, вона відкинула мобільний на диван.
– Ти зіпсувала нам подорож! – закричала вона, ступивши до Ганни.
Ігор різко смикнув Дашу за лікоть назад.
– Замовкни! Якого біса ти залишаєш ноут відкритим?! У мене немає грошей на нові квитки!
Ганна мовчки спостерігала, як вони починають звинувачувати один одного.
– А тепер слухайте мене, – Ганна дістала ключі. – Даша, у тебе десять хвилин на збори. Ігорю, допоможеш їй із валізами.
– Я нікуди не піду вночі! – Уперлася Даша. – Я маю право дочекатися ранку!
– Підеш до Ігоря, – відрізала Ганна. – А, він же живе з мамою, яка тебе на дух не переносить!
Ігор стиснув щелепи.
– Аня, віддай годинник, і ми підемо.
– Годинника немає, – Ганна посміхнулася. – Я викинула його у смітєві баки за десять хвилин до твого приходу. Якщо побіжиш прямо зараз, може, встигнеш дістати до приїзду машини.
Даша метнулася в коридор і почала в істериці закидати речі у валізу. Ігор стояв поруч і продовжував вичитувати її за дурість. За десять хвилин вони стояли біля порога. Ганна простягла Даші складений навпіл аркуш.
– Це що? – Даша шморгнула носом.
– Рахунок за місяць проживання. Продукти, комуналка, побутова хімія. Разом тридцять вісім тисяч гривень. Якщо до завтрашнього вечора гроші не надійдуть на мою карту, я відправляю скриншот твоєму начальнику в Slack та твоїй мамі в село.
Нехай керівник дізнається, як його маркетолог дурить людей, а мама – як важко її дочка шукає роботу у великому місті.
Тяжкі металеві двері з гуркотом зачинилися. Ганна клацнула замок на всі оберти. Вона налила собі келих червоного, підійшла до вікна і подивилася вниз.
По темному асфальту, лаючись і розмахуючи руками, йшли двоє. Даша тягла важкі валізи, а Ігор швидким кроком прямував у бік сміттєвих баків. Чи пишалася я своїм вчинком? Так, – бо я помстилася за брехню та зраду.
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ганна, скасувавши чужі квитки та виставивши рахунок, чи їй варто було просто вигнати “подругу” з дому? Поділіться в коментарях, чи стикалися ви зі зрадою близьких людей і як ставили їх на місце!
