Мої діти вирішили, що я погана бабуся. А все тому, що я не можу забрати онуків до себе на все літо. Я втомилася працювати безплатною нянькою і вирішила поїхати до сестри у гори. Вона давно мене вже запрошує, але я завжди відмовлялася, а тут вирішила подумати про себе.
Діти вже дорослі. Синові цього року виповнилося 35 років, а дочці – 31 рік. У кожного своя сім’я вже дітки є. Якщо з сином ми часто перетинаємося, то з донькою зустрічаємося лише у свята та під час канікул. Раніше вона хоч на день народження до мене приїжджала, а тепер приїжджає тоді, коли треба привезти онуку.
Загалом у мене троє онуків. Вони однолітки. Їм 8-10 років. Я мешкаю за містом. Нещодавно вийшла на пенсію, тож часу вільного достатньо. От діти й заповнюють його, привозять мені онуків на всі канікули. Так, я дуже їх люблю, але мені вже важко поратися з активною малечею.
Діти привозять своїх дітей та їдуть. Я просила їх допомогти по господарству, але вони ніколи не мають часу. Онуки розпещені батьками, тому мені доводиться несолодко. Ці постійні капризи, істерики та суперечки. У нас місяць тільки на адаптацію йде.
Якщо їх щось не влаштовує, вони одразу дзвонять мамам та скаржаться. А ті потім виносять мені мозок. Ще й готувати доводиться, як у ресторані. У всіх свої бажання та переваги, а мені треба підлаштовуватися. Хіба це нормально?
Я казала дітям, що мені вже важко, але ті ніби пропускають цю інформацію повз вуха. Та й онуки користуються цим і дратують мене. Три роки я все це пекло терпіла, проте нерви у мене не залізні.
Я втомилася під усіх підлаштовуватись і вислуховувати нотації від дочки та невістки. Вони самі не вміють виховувати дітей і мені не дають. Вони вічно виправдовують непослух, але так не повинно бути.
– Чого ти з ними няньчишся? Я своїй невістці одразу сказала, що в моїй хаті — мої правила. Якщо щось не подобається, забрали дітей та самі з ними розбираються. А ти терпиш і терпиш! — намагалася сестра напоумити мене.
Вона завжди була різкою, але справедливою. Проте ніхто до неї на шию не сідав. Коли вона запропонувала мені вкотре приїхати, я вирішила погодитися. Раніше ж тільки про онуків думала, але життя минає.
Дітей я попередила, щоб вони на мене не розраховували. Але, мабуть, вони вважали це за якийсь жарт. Взимку я їм ще раз нагадала та забронювала квитки, як тільки з’явилася нагода. У травні син із донькою “прокинулися” і почали плакатися, куди вони дітей подінуть.
– Візьми онучку із собою. Я взагалі не знаю, коли ми зможемо вирватися у відпустку, — почала благати мене донька.
Я відмовилась. Я хотіла відпочити, а не бігати за дітьми весь день. Та й син намагався своїх дітей мені засунути. Вони більш виховані, але невістка мене своїми моралями замучить. А якщо, не дай Боже, щось трапиться, я ж собі цього ніколи не пробачу.
Діти намагалися тиснути на мене, але нічого не вийшло. Чи бачите, вони сподівалися на мою допомогу, а я їх підвела. У сенсі? Я ж наперед попередила!
Два тижні я вже у сестри гостюю. Благодать! Це найкраще літо у моєму житті. Коли я виставила фото, донька прокоментувала: “Бабуся у горах дихає свіжим повітрям, а онук у чотирьох стінах сидить”.
Не хотіла я їй нічого відповідати, щоби не ганьбити. Невістка мене взагалі заблокувала скрізь – образилася на мене. Та й нехай.
