Квартира нам дісталася з усяким мотлохом продавця. За те, що ми самі вивеземо барахло, нам зробили невелику знижку. Квартира була із серії «бабусин варіант», і там чого тільки не було!
На розбір, та вивіз меблів, приїжджали батько, та брати чоловіка, рідний та двоюрідний. Я тим часом розгрібала балкон.
Старі горщики з землею, банки, якісь запчастини, зламані речі, старі іграшки, пакети з кришками, та мішечки з якоюсь землею… Я набила три великі мішки. Мішки були вивезені на смітник, разом із розібраними меблями.
– О, нормально, відпочинок можна влаштувати, — зраділи батько і чоловік, коли я закінчила з балконом.
Трішки відпочили, і знову взялися до роботи. Брат чоловіка пожартував, що їхній візок після дитини, можна до нас на балкон поставити, місце є.
– Немає місця, — відповіла я, — у планах два маленькі крісла, та відкидний столик.
Свекру мої слова не сподобалися, він пробурчав собі під ніс, що ми ще й заїхати у квартиру не встигли, а я вже командую.
– А кому ще командувати? – запитала я. Ви бачили, як ваш син жив до нашого знайомства? Я бачила: надувний матрац, телевізор, та приставка, замість шафи – три стільці. Я не довірю вашому синові обставляти квартиру!
– Там ще Петя був, – чоловік почав зі мною сперечатися.
– Так, Петя багато змінює, – я закотила очі.
Петя — фікус, який подарували йому колеги по роботі. Петрик з нами змінив чотири орендовані квартири, і для нього куточок я вже теж знайшла.
За допомогу з виносом мотлоху, чоловік розрахувався грошима. З нас просили галявину, але тягнутися в орендовану квартиру, де ми доживали останні дні, і годувати, та напувати чотирьох чоловіків, я категорично не хотіла. Тож, гроші!
Ремонт ми розпочали одразу після переїзду. Не було можливості одночасно продовжувати орендувати, платити іпотеку, і робити ремонт.
Потроху, помаленьку, метр за метром, але ремонт ми робили. Іноді на допомогу приїжджав двоюрідний брат чоловіка, котрий у молодості підробляв у бригаді, яка займалася ремонтом квартир.
Брат чоловіка і свекор більше до нас не їздили, і тому виною я, точніше моя заява про те, що я призначила себе командувачем у квартирі. Мовляв, якщо командую, то сама все зроблю!
У сім’ї чоловіка я вважаюся хижачкою, що досягла своєї мети: на чоловіка іпотеку повісила, живу у квартирі, чоловіком командую, а він, бідолага, сидить у мене під підбором.
А що я працюю, щоб іпотеку сплачувати, і працювала, щоб гроші на перший внесок накопичити, – це так, дрібниця! З їхніх слів, лише чоловік все оплачує, і у мене є житло тільки тому, що він жили рве.
Якось так! Щільно спілкуємося ми тільки з двоюрідним братом чоловіка, та його дружиною. Її теж у рідні наших чоловіків не люблять, тільки там справа в дитині.
Ніби, двоюрідний брат чоловіка сам тягне чужу дитину, а віддачі ніякої, бо спільної дитини дружина не хоче, тільки користується ним, бо любові немає.
Ми з нею іноді жартівливо сміємося з цього маразму! На думку деяких осіб, ми такі погані, що з нами й спілкуватися декому бридко! І слава Богу! Таке щастя ми якось переживемо! Ви зі мною згодні?
