У свої 30 років вважала себе досвідченою жінкою, яка гарно розбирається в чоловіках, але коли пішла в лікарню, закохалася у чоловіка просто в черзі

Всім добрий вечір! Мене звуть Ганна і мені 28 років, була в цивільному шлюбі. У свої 28 років я вважаю себе дамою, яка розбирається в чоловіках, яка не йде на поводу почуттів, яка все ділить, за і проти, і не закохуюсь швидко.

Ну сьогоднішній день змусив думати про мене інакше.

Сьогодні я поїхала на приймання в поліклініку до одного фахівця, коли я прийшла то там була велика черга і відразу звернула увагу на чоловіка років 35-37 такий доглянутий у всьому чорному, підтягнуте спортивне тіло, він сидів уткнувшись в телефон і комусь писав.

Просидів понад годину, черга перемішалася, люди почали заходити без черги ми з цим чоловіком виявилися біля кабінету лікаря удвох, стояли біля дверей, щоб не пустити когось поза черги.

Ми стояли одне проти одного і він заговорив: у мене таке відчуття що я вас десь бачив! Я кажу, що не знаю, я вас не пам’ятаю.

Потім зав’язалася розмова про погоду і він розповідав якісь свої життєві моменти і стояв дивився з посмішкою і в очі дивився завжди, коли виникала пауза він просто мовчки посміхався і дивився, я дивилася і не розуміла що зі мною відбувається!

Я стояла і не могла від нього очей відірвати, посміхалася і хотіла, щоб цей момент і наш діалог ніколи не припинявся! Як струмом вдарило, просто тягнуло дико до нього, хотілося взяти його за руку і забрати з собою!

Я думала що ті відчуття які були в 17 років не будуть в мої майже 30 років! Що я здорова людина, а тут таке! Бачу якогось чоловіка і до нього не реально тягне. Ну тут вийшов лікар, відправив його в дальній і протилежний кінець коридору оформлятися, він йшов і дивився на мене, лікар мене прийняв і я стала повільно рухатися до виходу, бачила він там і дивиться на мене, ну йому треба було щось робити.

Я вийшла в коридор і говорила сама собі: “Ганна що це за дитячий садок? Мужику треба він знайде спосіб познайомитися або продовжити спілкування, і що це весна все, гормони”.

Ну і з того моменту я вдома, а він все ніяк не виходить з голови, вдома ходжу розсіяна, в деталях згадую наше спілкування, просто виникла раптова закоханість з якою нічого не можу зробити. І з голови не можу викинути цього незнайомця.

Захотіла з вами поділитися ось такою ситуацією з мого дня. Виявляється і в 30 років трапляються такі ось стріли амура де мозок йде і залишаються емоції.