Цей новий рік я зустрічатиму у своїй квартирі, щаслива до запаморочення. Хоч сестра й каже, що я втратила єдину близьку людину в її обличчі, але близькою вона мені не була. А про спорідненість згадала лише тоді, коли їй було це вигідно.
Наші батьки рано залишили нас самих, хоча на момент їхньої загибелі ми й були вже повнолітніми. Я вчилася на другому курсі, Іванка тільки-но закінчила університет. У спадок нам залишилася батьківська двокімнатна.
Квартиру свого часу приватизували на тата, його маму та мою сестру Іванку. Моєї та маминої частки у квартирі не було. Не знаю, чому обділили маму, а мене на той момент просто не було на світі ще. Вже потім я стала власником частини квартири, навіть не половини, там було менше.
Але спочатку про це якось не думалося. Ми продовжували з сестрою жити, так само як і жили, підтримуючи одна одну в цей жахливий період. По суті, ми залишилися одні в усьому білому світі, крім нас у нас нікого не було, ні тітоньок, ні дядечків.
Через рік сестра вийшла заміж та привела чоловіка до нас у квартиру. Зі мною це питання не обговорювалося, але я особливо проти не була.
Чоловіка сестри я знала, він і до весілля часто у нас залишався. Я думала, що ми якось уживемося, і дійсно, майже рік ми нормально вживалися. А потім сестра опинилась в положенні та сіла в декрет.
Грошей молодій сім’ї стало не вистачати, стосунки у них ставали все напруженішими. Я намагалася рідше з’являтися вдома, щоб не брати участь у скандалах.
Мені було некомфортно від цього всього. Допомогти я їм ніяк не могла. Мого підробітку абияк вистачало, щоб скидатися на продукти.
– Ось ще одна, яка сидить на моїй шиї, – зустрів мене чоловік сестри одного дня.
Я з порога зрозуміла, що потрапила до епіцентру скандалу.
– Ні за що не платить, натомість місце посідає. І толку ніякого.
Це було неправдою. Я прибирала у квартирі, намагалася скидатися на продукти, ходила до магазину. Єдине, що я не платила за комуналку, на це грошей не вистачало, адже ще треба було їздити на роботу та навчання, купувати якісь речі.
Я почала суперечку з чоловіком сестри, сподіваючись, що вона встане на мій бік, але сестра мовчала. Вони із чоловіком дуже вдало знайшли корінь проблем.
Потім вони знайшли своєрідне вирішення проблеми. Вирішили забрати собі бабусю чоловіка, а її квартиру здавати.
– А де вона житиме? – поцікавилася я. Все-таки у нас двокімнатна, тут особливо не розгорнешся.
– З тобою у кімнаті, а де ще? – спокійно відповіла сестра. – Що ти так дивишся? Ти займаєш цілу кімнату, хоча в тебе у власності нуль цілих, нуль десятих. Потиснешся.
Бабусю поселили в мою кімнату і життя перетворилося на пекло. Бабуся з перших хвилин почала відчувати себе повноправною господаркою в кімнаті та вимагала від мене дотримання її правил. Якщо що не так, то одразу скаржилася онукові.
– Я не для того вам допомогти погодилася, щоб з такою хамкою уживатися. Або буде так, як сказала я, або виселяй мешканців, я поїду жити до себе!
Чоловік сестри та сестра у два голоси починали кричати на мене, що від мене тільки одні проблеми. Допомоги, мовляв, ніякої, проте місце займаю.
Я протрималася майже місяць, а потім втекла до однокурсника. Він дав притулок мені на якийсь час, давши можливість закінчити університет і знайти нормальну роботу. Потім я від нього з’їхала, почала жити окремо, збирати гроші на житло.
Як я працювала, як заощаджувала, зараз і згадувати не хочеться. Таке відчуття, що три роки я не жила. Робота будинок робота. Проте тепер на руках у мене була сума, якої вистачало на іпотеку.
З сестрою я весь цей час не спілкувалася, як і вона зі мною. Але я пам’ятала, що в мене є частка у квартирі, і я хотіла її отримати. Спочатку я хотіла вирішити це питання по-доброму.
Я прийшла до квартири. Сестра з чоловіком і дитиною все також жили там, але вже без бабусі. Вона, виявляється, вже віддала богу душу, але перед цим залишила свою квартиру сестрі чоловіка, що дуже розлютило і сестру, і її чоловіка.
Коли я пояснила, навіщо прийшла, очі сестри звузилися до двох щілинок.
– І як ти собі це уявляєш? У мене грошей нема, я не працюю.
– А ось це вже не мої проблеми. Я хочу свою частку. Або виплачуй мені її або давай продавати квартиру, і так я заберу свої гроші.
– Ага, через твою одну третину цілу квартиру продавати? А жирно тобі не буде? А ми де житимемо? Двокімнатну ми не купимо, іпотеку не потягнемо. В однокімнатній тулитися?!
Мене це питання найменше цікавило. Як і сестру не цікавило питання, де я жила, коли пішла з того пекла, що вона мені влаштувала з сімейкою чоловіка.
Позначивши свою позицію, я пішла. За тиждень від сестри не надійшло жодних звісток. Я написала їй офіційного листа, а потім, не отримавши відповіді, пішла до суду.
Я його виграла. Квартиру ми продали, ось на початку жовтня я одержала свої гроші.
– У тебе була одна близька людина у світі – це я. Але ти її втратила, – прошипіла мені сестра після угоди.
Мене навіть сміх розібрав. Згадала, що вона моя близька людина, вау! Зараз я чекаю, коли привезуть меблі до моєї нової квартири, за яку мені ще доведеться розплачуватися не один рік.
Проте новий рік я зустріну вже у своїй квартирі, щаслива і без найменшого докору сумління.
