Зустрічаюся з хлопцем 10 років, два роки тому ми почали жити разом. Рік тому в нього почалися проблеми із роботою, він зрозумів, що не має ніякого розвитку, нічого нового не отримує.
Почали думати, як можна розвиватися. Але якось усе звелося нанівець, бо він боїться, що якщо піде з роботи і нічого не вдасться, то влаштуватися на таку саму зарплату буде неможливо (у нього на підприємстві висока для нашого міста зарплата).
Десь три місяці тому він почав на мені зриватися, я все думала, що це через роботу, умовляла звільнитися, казала, що проживемо на мою зарплату (справді можна прожити, нехай і трохи напружено).
Настав час їхати у відпустку, він дуже нервувався, казав, що їхати не хоче, але піддався моїм умовлянням, що зміна місця ще нікому не нашкодила. Загалом, у відпустці він зізнався, що дуже закохався в іншу, така ось банальна ситуація.
Говорить, що зрозумів – в нас уже нічого не налагодиться. Просив його відпустити. За кілька днів я погодилася. Але коли ми поверталися, він запропонував, щоб я пожила ще в нього, поки він у всьому розбереться.
Каже, якщо я поїду до батьків, і ми всім повідомимо про своє розставання, то шанс, що ми знову зійдемося і він залишиться зі мною, мінімальний.
Загалом, на час ухвалення рішення я залишилася жити з ним. Минуло вже 3 тижні, він тепер взагалі став загнаним, причому сам себе завзято заганяє. Каже, що не може прийняти жодного рішення, бо, щоб він не обрав, зробить комусь боляче.
З’явилися розмови про те, що він краще сам залишиться. Я йому кажу про батьків, він єдиний син і повинен думати про них, більше про них подбати нема кому. Трошки допомагає, але ці розмови стають частішими і страшенно мене лякають.
Я пропонувала йому, щоб я пішла, якщо у них там почуття. Хай розвивали б їх, а я переживу, поплачу і буду жити далі. Ні, каже, що якщо там щось піде не так, то він все життя себе звинувачуватиме буде, тому що я йому сказала, що довго самотньою не буду, мені 36, хочеться дитину. Ось і боїться, що не зможе повернути.
Пропонувала залишитися зі мною, теж психує, каже, тоді весь час почуватиметься нещасним. Пропонувала залишити нас двох, сказав, що тоді збожеволіє, бо йому потрібна підтримка. Загалом, я вже не знаю, що робити. Він став дуже слабким душевно, до психолога звертатись відмовляється.
