– У всьому твоя дружина винна! Це вона все зіпсувала, зруйнувала нашу родину! – дорікнув мені брат

– Стьопка, де Коля? – Олена пройшла до старшого брата в кімнату без стуку. – У нього хтось з’явився?

– Чого ти так вирішила?

– Його другий вечір поспіль удома немає.

– І що? Гуляє з друзями, мабуть.

– Та ні! Я всім зателефонувала, ніхто його не бачив. Точно тобі говорю, у нього хтось з’явився. І це погано… Мені кредит треба за тиждень платити, а він ще грошей не дав.

– Дасть, не хвилюйся так.

– А якщо ні? Ми не знаємо, яку він знайшов. Це того разу нам пощастило, Катька була зашугана і втекла потім.

– Та не кине він тебе, адже обіцяв батькові, що допомагатиме. І кредит заплатить, і продукти придбає.

Олена почула звук дверей, що відкриваються, чиїсь голоси й поспішила дізнатися, кого привів її старший брат.

– Привіт, – Олена звично розтягла губи в посмішці. – Чергову до хати притяг?

Коля глянув на сестру засуджено, ледве стримався, щоб не сказати щось різке.

– Привіт, Оленко. Знайомся, це Валя, моя дівчина.

– Зрозуміло, – холодно хмикнула Олена і повернулася до брата Степана. – Я тобі що казала? Знайшов він собі дівку якусь, притяг до хати вже! Іди, поясни йому, що вона не та, за кого себе видає.

– Та почекай ти панікувати. Може, вона сама від нього втече.

Коля тим часом провів дівчину до своєї кімнати.

– Валь, ти не звертай уваги. У мене хороші брат із сестрою, просто бояться, що ти мене кинеш, як моя остання дівчина.

– Чому вона тебе покинула? – Валі було цікаво, досі такої теми не порушували. Коля тільки розповідав про сім’ю, про те, що батьків не стало кілька років тому.

Ще повідомив, що він допомагає молодшій сестрі, бо вона дівчинка, і одній їй важко. Ну і живуть вони всі разом у великому будинку: два брати та сестра.

– Не хочу говорити про це, – відмахнувся Коля. Він багато не розповідав про себе. Але на початковому етапі відносин Валю це не напружувало. – Ходімо краще чай пити з тістечками.

Коля розливав окріп по кухлях, коли на кухні з’явився молодший брат Степан. Він сів за стіл.

– Валю, знайомся, це Стьопка, я тобі про нього розповідав.

– Дуже приємно, – відповіла Валя.

– А тобі скільки років? – Степан одразу перейшов до допиту.

– Вісімнадцять.

– Різниця у віці не бентежить?

– Ні крапельки. Повинна? – Валя не розуміла, до чого ця розмова.

– Він уже дорослий.

– Степане, припини! Твоїй теж вісімнадцять, але ніхто до неї з такими питаннями не чіпляється.

– У нас зовсім інша річ, ми просто гуляємо.

– Яка інша? Ти з нею пів року зустрічаєшся, але тільки й робиш, що обіцянками їй мізки пудриш.

Степан різко підвівся, штовхнувши стіл. Йому не сподобалося, що брат говорить у негативному ключі про його стосунки. Раніше Микола собі такого не дозволяв.

– Самі пийте свій чай, – він перекинув кухоль і пішов.

– У нього буває, не зважай, – спокійно резюмував Коля, витираючи чай. – Вони до тебе звикнуть, побачиш.

Валя запам’ятала ці слова. Але минуло вже понад рік, а ставлення до неї у родині Колі не змінювалося.

Вона вже два місяці, як мешкала в цьому будинку. Але ще жодного разу не чула про себе нічого доброго і постійно через це лаялася зі співмешканцем.

– Я не можу так жити! Твоя сестриця знову сьогодні скандал улаштувала на кухні. Я не можу готувати, мені навіть виходити із кімнати не хочеться.

– Ти перебільшуєш. Я поговорю з Оленкою, вона добра.

– Ти так кажеш вже понад рік, тільки я, крім агресії, від неї нічого не бачила!

– Ти мусиш її зрозуміти, вона ревнує. Раніше я їй допомагав, сплачував її кредит, давав гроші на одяг. Їй тяжко, ось вона і злиться.

Валя намагалася не зважати на таких родичів. Навіть намагалася умовити Колю винайняти кімнату чи квартиру, але той завжди просив почекати.

– Не можу я Оленку одну залишити, розумієш? Обіцяв батькові за нею доглядати.

– Твоя Оленка – моя ровесниця! Має постійну роботу. Їй своє життя треба будувати, а вона в тебе вчепилася. Гроші ти їй можеш переказувати. Я чудово знаю, що частину зарплати ти віддаєш їй.

– Їй зараз тяжко. До того ж вона чекає на дитину.

– Чудово. Де батько?

– Вона не розповідає, тож доведеться нам допомагати.

Валя витягла тест і простягла Колі. Вона хотіла зробити сюрприз, та щось перехотілося.

– Мені також треба допомагати!

Коля був щасливий. Навіть нападки Оленки на якийсь час припинилися, доки вона не зустріла Валю у жіночій консультації.

– А що ти тут робиш? – невдоволено глянула на Валю Оленка.

– Прийшла на облік вставати, як і ти, – Валя намагалася не звертати уваги на її хамський тон.

– Навіщо тобі дитина? Ти молода, гарна. Знайдеш собі ще когось. А наш Коля… Він… Як би висловитись… Загалом, ненадійний він. Ти знаєш, що він уже має дитину?

Валя не хотіла навіть слухати, до Оленки у неї давним-давно не було довіри. Але вибору не було, Олена сиділа поруч і тараторила:

– Він покинув колишню з дитиною, і з тобою так само вчинить. Позбався її, поки не пізно, бо потім лікті кусатимеш. Мати-одиначка, чи знаєш, той ще статус.

– А ти, певне, позбавлятися будеш? – крізь зуби промовила Валя.

– Ні, звичайно! Але в мене є брати, вони допоможуть, забезпечать, з дитиною посидять і любитимуть, як рідного.

– А як же статус одиначки?

– Нічого, переживу. Я сильна, на відміну від тебе. І брати, знову ж таки. Мене вони не покинуть.

Валя хмикнула і схрестила руки на грудях.

– І чому я тобі вірити повинна?

– Мені можеш не вірити, але своїм очам повіриш?

Воня дістала телефон, та відкрила додаток “Галерея”. На фото був Коля, поряд якась дівчина. Вони усміхалися, а у Колі на руках був малюк.

Ще фото, де Коля грає із цим же малюком. І ще – годує його. Прогулянка в парку. Ідилія. Валя не витримала. На прийом не пішла, вискочила з будівлі та набрала номер Колі.

– Яка в тебе дитина від колишньої? – Кричала вона в трубку. – Чому це я дізнаюся не від тебе, а від сестри?

– Валю, заспокойся, не кричи. Увечері вдома поговоримо.

– Я не хочу з тобою розмовляти!

Сльози образи стікали по щоках. Валя прибігла додому, зібрала свої речі, та поїхала до батьків.

Коля повернувся додому ввечері після роботи, але Валі не було, її телефон теж мовчав.

– Що ти їй наговорила? – притиснув він до стіни Олену. – Що? Ти знаєш, що вона чекає на дитину?

– Я теж чекаю на дитину, – вигукнула в обличчя братові Альона. – А ти змушуєш мене нервувати! Твоя ця Валя ненормальна, нічого я їй не говорила. Вона сама все вигадала.

Коля відпустив сестру і поїхав до Валі.

– Я тобі давно мав розповісти, але не наважувався. До тебе я зустрічався з Катею, два роки з нею жили, поки… – Коля замовк. Йому не хотілося розповідати неприємних фактів своєї біографії.

– Загалом ми розлучилися, а через якийсь час вона чекала на поповнення. Але не від мене. Я з нею розмовляв. Вона вийшла заміж, має сім’ю.

– Чому? Я мушу знати все! – Наполягала Валя.

– Я тобі достатньо розповів, поїхали додому, я втомився.

– Нікуди не поїду, поки ти мені всього не розповіси.

– Загалом… – Коля тяжко зітхнув. – Оленка зі Степаном щось святкували, мене покликали з собою, я напився. Що було – не пам’ятаю, вранці прокинувся, поряд подруга Олени посміхається, і Катя заходить до хати.

– Ти ж не п’єш.

– Тому й не п’ю. І коли я намагався помиритися з Катею, пробачення у неї просив, Оленка їй сказала, що її подруга в положенні, нібито від мене. Але це виявилося все брехнею.

Валя цього дня не повернулася додому. Залишилась у батьків. Тільки через тиждень повернулася, коли дізналася стать дитини й хотіла порадувати Колю, який дуже переживав.

Приїхала раніше, замовила їжу додому, щоб не зустрічатися на кухні з Альоною і не псувати собі настрій.

Але, мабуть, сестра Колі вирішила все по-іншому.

– Що ти тут робиш? – Вона без стуку пройшла до кімнати. – Ти ж у себе маєш жити.

– Не твоя справа. Скільки разів можна говорити: у кімнату лише зі стукотом!

– Це мій дім, що хочу те й роблю. І зараз я хочу дивитися телевізор у цій кімнаті.

Оленка влаштувалася зручніше на дивані. Валя не стала сперечатися, мовчки пішла. Вийшла надвір і подзвонила Колі.

– Якщо ти хочеш, щоб твоя дитина з’явилася у повній родині, розв’язуй питання із житлом. Ноги моєї у твоїй хаті більше не буде!

Коля повернувся з роботи, зібрав Степана та Олену на кухні.

– Потрібно щось вирішувати з будинком. Продаватимемо.

– Ти чого, Колько? Оленка в положенні, ми не можемо її залишити.

– Ми їй допомагатимемо, але жити під одним дахом більше не будемо.

– Це ти через цю свою? Що вона тобі наспівала? Ти батькові обіцяв! – витирала награні сльози Олена. – Вона тебе кине й оком не моргне. А ти їй віриш!

– Вирішуйте: кредит братимете, щоб віддати мені частку, або продаватимемо.

– Та не будемо нічого продавати! – заверещала Олена. – Ти через свою істеричку готовий зрадити рідних, викинути на вулицю?!

Коля мовчки підвівся і пішов у свою кімнату.

– Ти думай, що кажеш! – шипів Степан на Олену. – Хочеш втратити будинок?

– Ой, я тебе благаю… Коля зараз гляне на свою істеричку, вижене її й, житимемо далі.

– Щось я вже не впевнений.

– Та гаразд тобі, завжди було так, як ми хотіли. Ну, вдамося до стандартного плану, – посміхнулася Альона.

Наступного дня Олена накрила стіл, купила ігристого. Степан покликав Колю.

– Давайте не лаятимемося, все ж таки ми найближчі один одному люди, – Альона підняла келих.

– Я з вами не лаюся. І пити не буду.

– Та гаразд тобі, один келих! – Наполягала Оленка. – А завтра приведеш свою Валю, ми попросимо у неї вибачення і житимемо, як і раніше.

Щось у словах сестри не сподобалося Колі: чи то інтонація, чи то неприродна посмішка на обличчі. Він підвівся з келихом і непомітно вилив його у квітку, що стояла на підвіконні, і вийшов у туалет.

– Ну от зараз відрубається і за звичайним планом, – швидко промовила Олена. – А там і Валька підійде, от сміху буде.

Степан мовчав. Коля зрозумів одне, що довіряти сестрі не можна. І вирішив підіграти: вдав, що випив ще пару келихів, незабаром сказав, що втомився і краще відпочине, ліг на ліжко.

Вже за п’ятнадцять хвилин до нього в кімнату пройшла подруга Олени, та сама, як і того разу, і почала роздягатися. Коля швидко підвівся, схопив її за руку.

– А тепер ти мені все розкажеш, – пошепки сказав він.

Подруга злякалася і все розповіла: як сестра йому у склянку щось підсипала і вже не вперше, як його дівчатам усе подавалося, і як Олена все спланувала.

Не встигла закінчити, як двері в кімнату відчинилися. На порозі стояла Валя, їй зателефонувала Олена. Вона попросила терміново приїхати, казала, що з Колею щось трапилося.

За її спиною пролунав голосний голос сестри:

– А я тобі казала, що він ненадійний і треба швидше від дитини позбавлятися, поки не пізно… – голос обірвався, коли вона побачила Колю, що не спав. – Ой…

Все розкрилося. Коля забрав Валю, і вони поїхали. Будинок продали. Гроші поділили порівну. Коля перестав Альоні допомагати, хоч Степан і вимагав, щоб він схаменувся.

– Вона твоя рідна кров, і племінник теж! А ти навіть на вулиці не вітаєшся з нею!

– Мені й з тобою вітатися не хочеться, – відповів Коля, проходячи повз нього. – А якщо тобі так важливо, то допомагай їй сам. Я її утримував кілька років, а за це навіть дякую не почув!

– У всьому твоя дружина винна! Це вона все зіпсувала, зруйнувала нашу родину!

– У мене є сім’я, а ви отримали, що заслужили.

Він мав свою сім’ю, і довіряв їй повністю. А ті, хто заради грошей і власного зиску псували йому життя, залишилися позаду. І Коля був радий! Як постелишся, так і виспишся! Ви зі мною згодні?