У її житті  з’явилася  людина, з якою вона могла пережити будь-яку невдачу

– Мамо, тут якась тітка нашу бабусю кличе!
– Лідо, скільки разів говорила, не відчиняй двері незнайомим людям! Іду!

Швидко витерши руки об кухонний рушник, Ксюша поспішила до вхідних дверей. На порозі стояла вродлива молода жінка, вік якої ще не перевалив за тридцять.

– Доброго дня, – захеканим голосом промовив дівчина. – Світлани Миколаївни зараз нема, я можу чимось допомогти?

– А ти, я так розумію, Ксюша? – Жінка, не відповівши на її запитання, зняла сонячні окуляри та з неприхованою огидою оглянула Ксюшу.

– Ну, на «ти» ми з вами не переходили, – наголосила Ксюша, – тому для вас я Ксенія Сергіївна.

– А ну звісно, ​​Ксенія Сергіївна. – Усміхнулася дама. – Так-так, Ваня мені розповідав, що ти любиш показувати кігті.

– Але мені абсолютно байдуже! Коли повернеться Світлана Миколаївна?

– Вона не сказала, коли повернеться. – Не повелася на провокацію Ксюша, хоча після слів незнайомки всередині все стислося. – То я можу чимось допомогти?

– Можеш, – гидко посміхнулася незнайомка. – Передай, що вистачить їй уже жити у квартирі Вані в центрі міста. Чекаємо на чисту від «відвідувачів» житлоплощу наступного тижня!

Кокетливо махнувши наманікюреними пальчиками, жінка попрямувала до сходів. А Ксюша в спробах вгамувати серцебиття, схопилася за шафу.

– Мамочко, матусю, а хто ця тітка? – Ліда потяглася до халата Ксюші.
– Це … Це подруга тата.

– Коли я виросту, хочу, щоб у мене також було багато подруг! – Заплескала в долоні маленька Лідочка, а ось Ксюші було зовсім не до сміху.

Вона навіть боялася думати, що може залишитися з дитиною на вулиці. Але які права вона мала на цю квартиру? З Ванею вони навіть не були одружені, тому не йшлося про поділ житла.

Світлана Миколаївна повернулася з роботи пізно ввечері, та застала Ксюшу на кухні. Та сиділа з напруженим та кам’яним обличчям.

– Привіт, люба! А ти що сидиш, пиріжки не ставиш? – спитала жінка.
– Тітко Світла, нам треба поговорити, – тремтячим голосом сказала Ксюша. – Це стосується Вані та… квартири.

Світлана Миколаївна присіла на стілець поряд із Ксюшею. Дівчина вже хотіла розповісти про візит неприємної незнайомки, але раптом зрозуміла, що не в змозі вимовити жодного слова.

– Я знала, що рано чи пізно це станеться… – несподівано розпочала сама Світлана Миколаївна. Вона приходила за квартирою, так?

– Так… Сказала, щоб ми збирали речі. Така груба, неприємна! Але я знаку не подала, а так хотілося розмазати весь макіяж на її «розмальованій» пиці!

– Ти не хвилюйся, Ксюша. Скажи дякую, що взяли квартирою, а не ще чимось…
Ксюша, давлячись слізьми, перевела зляканий погляд на Світлану Миколаївну.

– Ви ж не думаєте, що він і справді забере Лідочку?
– Не думаю, він же дурень, яких пошукати, Ксюша, – чесно відповіла дівчині Світлана Миколаївна. – А ось налаштування його «нової пасії» мені зовсім не подобається.

– Так нахабно поводитися з жінкою, від якої у її чоловіка є дитина… Ксюша, вона ні перед чим не зупиниться!

– Але з квартирою що робитимемо, тітка Свєта…
– Що? До Надьки жити поїдемо, до подруги моєї. От знала б я, коли підписувала дарчу, що все так станеться…

Світлана Миколаївна обійняла тендітну Ксюшу, яка, хоч і не стала її невісткою, але тепер була найближчою людиною в її житті.

Вранці дівчина, як завжди, відвела дочку до дитячого садка і поспішила на роботу до магазину. Але не встигла вона вийти за ворота будівлі, як побачила, що на лаві навпроти сидить Ваня.

Чоловік одразу помітив її, й за пару секунд опинився поруч.
– Ксюша, привіт, я … Я тут гуляв неподалік, і ось, побачив вас з Лідою …

Ксюша була сповнена люті, стримувати яку було важко. Але вона розуміла, що якщо не візьме себе в руки, то точно зробить якусь дурницю.

Все, що залишалося дівчині, спробувати вмовити Ваню залишити квартиру їй з Лідою та Світланою Миколаївною.

– Чому не підійшов, не привітався із донькою?
– Вона, мабуть, і не пам’ятає мене… – промовив чоловік, не зводячи очей. – Гаразд, скажу прямо, я тебе шукав.

– І навіщо? Твоя нова дівчина, на мою думку, все добре пояснила.
– Так, вона… Вона хотіла прийти, поговорити з мамою. Але я був проти! Просто Марго мріє про свою квартиру, а не орендовану, ось я й ляпнув про вас … Що у мене квартира є.

– Ти ляпнув, а нам тепер із твоєю мамою та нашою Лідою жити на вулиці? Через твоє чергове захоплення?!

– Ну, квартири моя по паперах… – уперше за час розмови подивився він на Ксюшу.
– Саме так, що по паперах! Ти там уже пів року не з’являєшся, і краще б ніколи не з’являвся!

-Ой, а що це тут у вас відбувається?

Неприємний голос, що снився Ксюші всю цю ніч, знову з’явився десь неподалік. Обернувшись, дівчина побачила Марго, що поважно наближалася до них.

Як тільки жінка порівнялася з Ванею, відразу обвила його руку своїми пальчиками та, поцілувавши чоловіка в щоку, продовжила:

– Ксюша, ти? Так давно не бачилися, прямо не впізнати! – саркастично засміялася Марго. – Думала, ти вже всі речі зібрала, чи вони помістилися в цю маленьку сумочку?

Ксюша перевела погляд на Ваню, проігнорувавши слова Марго.

– Ти справді не розумієш, що вона з тобою лише заради цієї квартири? – спокійно промовила дівчина.
– Ксюша, я …

– Ти ще й маніпулювати ним здумала, мала?! Краще б дякую сказала, що тобі дали час зібрати речі, а не викинули відразу!

Сльози навернулися на очі Ксюші. Дівчина розвернулась і швидко пішла геть від Марго та Вані.

– Я заїду за ключами у середу! – гукнула Ксюшу Марго.

Ксюша, задихаючись, забігла за ріг дитячого садка і нарешті змогла виплеснути емоції. Дівчина плакала так сильно, як тільки могла. Вона вже спізнилася на роботу, тож поспішати було нікуди.

– Пані, у вас все гаразд? – Якийсь чоловік поклав руку на плече Ксюші.
– Ідіть, будь ласка, бачити нікого не хочу! Дайте мені спокій! – Дівчина скинула руку незнайомця зі свого плеча.

– Так, я не вчасно, але я хотів би допомогти вам, Ксенія.
Вперше за довгий час до дівчини звернулися на повне ім’я. Ксюша спробувала витерти сльози, щоб розгледіти незнайомця.

– Звідки ви знаєте мене?
– Ну, як же не знати… Я Ігор Львович, педагог-психолог у дитячому садку. Працюю з дітьми, та з їхніми батьками. Ліда іноді у мене буває.

– Буває? Чому мені ніхто про це не говорив?
– Не турбуйтеся ви так! – усміхнувся чоловік. – Усі діти періодично відвідують мої консультації. Тільки от батьків я викликаю в екстрених випадках.

– Тобто з Лідою все гаразд? – Почала заспокоюватися Ксюша.
– Так, все чудово. Ваша дочка дуже мрійлива та творча натура, що чудово у її віці, особливо коли у родині…

Ігор осікся. Ксюша, видихнувши, повернула на своє обличчя посмішку.

– Не хвилюйтесь, для мене це не проблема. Вона в мене з’явилася у дев’ятнадцять років і виховую я дочку без батька.

Живемо ми у квартирі матері чоловіка, від якого з’явилася Ліда! Так, що за цей час я наслухалася всього.

– Так незвичайно, що ви ставитеся до цього з позитивом… Я, щиро кажучи, захоплений. Вам достеменно не потрібна допомога?

– Хіба перенести речі. Чи психологи лише мізками працюють? – засміялася дівчина, витираючи рештки сліз.

Ксюша з Ігорем домовились зустрітись наступного дня. Як і обіцяв, новий знайомий прийшов у призначений час.

Завдяки чоловічим рукам, переїзд став просуватися трохи швидше, поки Ксюша не почула стукіт у двері. Відкривши їх, дівчина дуже здивувалася, адже там стояв Ваня з букетом квітів.

– Привіт… Це тобі! І я порвав з Марго, тож вам не треба нікуди їхати! І взагалі, я багато чого переосмислив, Ксюша…

– Я хочу бути з тобою, з Лідою, мамою! Нагулявся, так би мовити… – з порога випалив чоловік.
– Ксюшо, цю коробку виносити, чи поки що не треба?

Зі спальні вийшов Ігор, в руках якого була величезна коробка і кілька пакетів зверху. Побачивши його, Іван відразу ж змінився в особі.

– Поки не треба, Ігорю, дякую! – відповіла дівчина, повертаючи погляд на здивованого Ваню. – Ці слова я хотіла почути п’ять років тому, Ваня. А тепер мені вже байдуже. Ти краще подумав би про доньку, яка мало не залишилася на вулиці.

Ваня опустив букет і мовчки попрямував до сходів. Побачивши чоловіка у квартирі, він усе зрозумів по-своєму. Але головне, що зрозумів, що він безнадійно спізнився. Років на п’ять…

…Квартиру Ваня справді залишив мамі з Ксюшею та донькою, а сам поїхав в інше місто. Але Ксюшу вже не хвилювало, в яке.

У її житті  з’явилася  людина, з якою вона могла пережити будь-яку невдачу! Не розумію чоловіків, які вважають себе єдиними, та неповторними!

Нагулявся він! Так і кортить вжити не літературне слово, та не буду! Всім і так все зрозуміло! Чи я помиляюся?