Ганна була впевнена, що чоловік на кілька днів поїхав до мами.
У п’ятницю ввечері Людмила Петрівна зрозуміла, що скучила за своїм єдиним сином Єгором і поїхала до нього в гості.
“Дзвонити та попереджати його про свій приїзд не стану, — думала вона. — Тому що він обов’язково щось придумає, аби я не приїжджала. Збреше, що або втомився, або погано почувається, або на роботі, або щось таке”.
“Добре, — думала Ганна, впускаючи свекруху у квартиру. — Єгор сказав мені, що поїхав на кілька днів до мами погостювати. Сьогодні йому дзвонила, він у неї був. А тут вона сама і з порога заявляє, що другий день не може до свого улюбленого синочка додзвонитися, бо телефон втратила, а номер сина ніде не записаний”.
Щодо телефону Людмила Петрівна збрехала.
“А як інакше,— думала вона,— як ще пояснити свій несподіваний приїзд?”
— У Єгора все гаразд, Людмило Петрівно, — спокійно відповіла Ганна, — за нього не хвилюйтеся. Проходьте. Зараз я вам все розповім.
Залишивши свекруху у вітальні, Ганна пішла на кухню і подзвонила Єгорові.
“Для початку з’ясую, чи він живий і здоровий, — думала вона. — А про приїзд його мами промовчу”.
— Єгоре, ти не знаєш, де наша велика каструля? — спитала Ганна перше, що їй спало на думку. — Ну, та, в якій ми холодець варимо. Поняття не маєш? Гаразд, шукаю в іншому місці. Мабуть, сама кудись засунула. А як там у тебе справи? Все гаразд? Як мати? Я рада, що в неї теж все добре. Привіт їй передавай.
Коли три дні тому Єгор сказав, що хоче відвідати маму і кликав дружину із собою, він був певен, що Ганна відмовиться.
“Не ті між ними стосунки, — думав він, — щоб кілька днів перебувати в суспільстві одна одної. І дзвонити вони одна одній точно не стануть. Отже, я спокійно можу тиждень відпочити від сім’ї, сказавши дружині, що їду до мами”.
Але, на велике розчарування Єгора, Ганна була не проти відвідати свекруху.
– Якщо хочеш, – сказала вона, – я поїду з тобою.
— Чому ти маєш через мене страждати, — сердито відповів Єгор на згоду Ганни. — Це ж моя мама. І я не можу не поїхати. Це мій обов’язок, як сина. Сама розумієш.
— Розумію, — зітхнувши, відповіла Ганна.
— У неї там раковина засмічена; прочистити треба. І карниз на ледве тримається; ось-ось звалиться їй на голову. Хто закріпить, як не я? Килим пропилососити. Дверцята у шафах підтягнути. Загалом купа справ. Все й не перерахувати.
— Ти — хороший син, Єгоре.
— І чоловік хороший! – Додав Єгор. — Інший би на моєму місці тебе за собою потягнув би. І знайшов би чим тебе там зайняти. А я – ні. Бо розумію жіночу психологію. І знаю, як вам, я маю на увазі жінкам, непросто у житті.
— Ти золото, а не чоловік.
— Та ні. Просто я звичайна хороша людина. Яких безліч.
— Як приїдеш до мами, одразу подзвони. І дивись там, не перевтомись.
– Само собою.
— Я сумуватиму.
– Я теж.
Єгор поїхав рано-вранці, а ввечері зателефонував дружині та повідомив, що на місце прибув, до роботи приступив. І сьогодні вранці дзвонив, що в нього все гаразд.
А тут раптом у гості приїхала Людмила Петрівна.
“Все зрозуміло, — вирішила Ганна, поговоривши з чоловіком і з’ясувавши, що він живий і здоровий і перебуває у мами. — Він мені бреше. Але його маму хвилювати не варто. Адже для неї головне — не де він зараз, а що з ним все гаразд”.
— Єгор поїхав у термінове відрядження, — повідомила Ганна. — Повернеться за тиждень.
“Бреше, — подумала Людмила Петрівна. — Якби він був у відрядженні, вона б мені одразу сказала. Щойно я увійшла. А вона на кухню виходила. Навіщо? Щоб зателефонувати Єгору і з’ясувати, як у нього справи. А судячи з її спокійного вигляду, у нього все гаразд. Але при цьому вона сама не знає, де він зараз. От і вигадала про відрядження. А таке можливе лише в тому випадку, якщо Єгор сказав їй, що поїхав до мене, а сам зараз перебуває невідомо де. Треба рятувати сина, бо вона щось задумала проти нього”.
— Я чому ще приїхала… — сказала Людмила Петрівна, — Єгор обіцяв, що приїде до мене на кілька днів. А я чекаю, чекаю. А тут, виявляється, відрядження. Ну тоді все зрозуміло.
— Хочете із сином поговорити? — спитала Ганна і простягла телефон свекрусі.
“А ти хитра, — подумала Людмила Петрівна, — але не на ту напала”.
– Ні-ні, – швидко відповіла вона. — Навіщо? Не варто його відволікати через дрібниці.
“Вона зараз вирішить, що з ним щось трапилося дорогою до мене, — думала Людмила Петрівна, — але він від неї це приховує”.
Анна мило усміхнулася свекрусі.
“Вона зрозуміла, що Єгор мене дурить, — подумала Ганна. — Здогадалася, що він мені сказав, що поїхав до неї. От і наплела зараз, що чекала на нього. Хитра. Сина рятує. Хоче, щоб я злякалася, подумавши, що щось сталося з ним. Ну-ну”.
— Поїду я, — сказала Людмила Петрівна. — А Єгор, коли повернеться, нехай одразу до мене й заїде.
— Я йому обов’язково передам ваше прохання.
Вийшовши від невістки, Людмила Петрівна одразу зателефонувала синові.
— Слухай уважно, — сказала вона, — твоя дружина знає, що тебе в мене не було. Тому що я до вас у гості приїхала. Так вийшло. Ну, вибач. Хто ж знав? Скучила, тому що. Ніхто не винний. Головне зараз – не панікувати. Я не питаю тебе, де ти зараз і з ким, але коли повернешся додому, скажеш дружині таке.
Людмила Петрівна навчила сина, як діяти.
– Як там мама? — суворо запитала Ганна, коли за три дні Єгор повернувся додому. — Все полагодив? Карниз укріпив?
Увійшовши до квартири, Єгор злякано озирнувся та одразу помітив дві валізи, що стояли збоку.
“Вже й мої речі зібрала, — подумав він. – Гаразд. Діятиму, як мама вчила”.
Єгор одразу зізнався, що у мами не був, бо дорогою до неї йому, мовляв, зателефонував начальник і терміново викликав на роботу.
— Довелося їхати в інше місто, — сміливо брехав він. – Тобі не дзвонив, щоб ти не хвилювалася.
— Отже, весь час ти був у іншому місті? — спитала Ганна.
— Ну, так.
“Таааак, — подумала Ганна. – Тяжкий випадок. Ну що ж, продовжимо нашу гру, зараз я його заплутаю. Скажу те, чого не було. Відразу перевірити це він не зможе”.
— А чому тоді твоя мати сказала, що ти був у неї? — спитала Ганна.
“Вона так сказала? – здивувався Єгор. – Нічого не розумію. Справді! Навіщо вона так сказала, якщо сама мене попередила та навчила, що говорити? Викручуватимуся”.
Перш ніж продовжити, Єгор трохи подумав.
— Я їй подзвонив, перш ніж вона поїхала до тебе.
– І що сказав?
– Пояснив ситуацію і попросив до тебе з’їздити.
– Навіщо?
— Хвилювався. Думав, як там у тебе справи. А вона, як тільки від тебе вийшла, одразу мені зателефонувала.
– Це зрозуміло. Але навіщо вона сказала, що ти в неї?
— Тому що в цей момент, коли вона до тебе приїхала, я справді вже був у неї, — Єгор вже остаточно заплутався і викручувався як міг. — Я закінчив роботу, яку мені доручили, і приїхав до мами. Але вона про це не знала. Бо поїхала до тебе. Розумієш? Я їй зателефонував, коли вона підіймалась ліфтом. І коли ти її впустила у квартиру, вона вже знала, що я в неї. Тому вона й сказала, що я був у неї.
Закінчивши пояснення, Єгор з полегшенням видихнув.
— А навіщо ж ти сказав, що в мами не був? — спитала Ганна.
— Я не знав, що мама це сказала, — щиро зізнався Єгор. Він вже не знав, що додати.
— Може, ти мені брехав, бо маму вигороджував? У цьому вся справа?
— Ну, звісно, маму вигороджував, — зрадів Єгор. — А ти що подумала?
– Так, – Ганна махнула рукою. — Неважливо, що я подумала. Головне, що ти дуже хороший син, Єгоре, і дуже любиш свою маму.
— Виходить, ти мені повірила?
— Як тобі не повірити? Адже ти такий переконливий. Речі твої я вже зібрала. Можеш із чистою совістю їхати до своєї коханої мами.
– Як до мами. Я не хочу до мами.
– Що означає це твоє “не хочу”? Адже ти так її любиш. І не на словах, а на ділі. І своїми вчинками ти це довів. А тепер раптом не хочеш до мами. Не розумію.
— Люблю, але не так. І взагалі. Якщо вже на те пішло, то хай! Мені начхати, що ти про неї подумаєш. Вона все збрехала, і я в неї не був.
– Ось як. А де ж ти був?
– У відрядженні.
— Послухай, Єгоре, ну ти ж сам розумієш. Що тільки марно витрачаєш і свій, і мій час. Адже я все одно через годину точно знатиму, де ти був. Адже так? Згоден?
– Згоден.
— То чи не краще заощадити час і одразу сказати правду.
— Ну гаразд! Добре! Я був у коханки. Її чоловік поїхав на тиждень. Ми цим користувалися. Сьогодні він повертається. Тож я повернувся додому. Ось номер телефону. Можеш їй зателефонувати. Вона підтвердить. Її звуть Віолетта Макарівна. Тепер, сподіваюся, все? Ти від мене відчепишся зі своїми безглуздими розпитуваннями та підозрами? І повіриш мені?
– Ось тепер я тобі вірю.
— Дозволь тоді, я роздягнуся, прийму ванну, повечеряю і ляжу спати. Дуже втомився.
— Дозволяю. Але не в мене.
– А де?
– Здогадайся з трьох разів.
Єгор здогадався з першого разу.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
