На днях моя мама вирішила приїхати побути з онуками. Що ж, я тільки рада, будинок великий, я знайду чим займатися, нехай би і погралася з дітками. Мала приїхали з ночівлею на кілька днів.
Я зустріла її на таксі з вокзалу, допомогла сумку з речами і смаколиками донести, діти були безумовно раді тому, що приїхала бабуся і буде з ними гратися. Тато наш постійно на роботі, а я їм вже набридла за стільки років, хоч щось для різноманіття.
Я не скажу що моя мама велика помічниця чи гарна нянька, але мені ж теж треба психологічне розвантаження, хоч іноді. Старшому 7 років, меншій 2, я з ними іноді з розуму сходжу, ні дня спокою, та шо там ні дня, ні хвилини. Тому приїзд мами як манна небесна для мене став.
Ось поїли, почали розміщатися щоб дітей вкласти спати, я мамі в залі ввечері буду стелити, а дітей в обід одного в залі, одного в дитячій кладу. Як кладу, просто даю попити щось і йду на кілька хвилин з кімнати.
А тут мама виявила непереборне бажання меншу на руках поносити, а старшому казку розказати. Ну, думаю добре, давай. Я сама пішла по своїм справам, вирішила в спальні трішки прибратися, поки займалася там з прибиранням діти чути було як бабусі вже мозок виносять.
Але я вперто вирішила не спускатися до них на 1 поверх. А потім в мене закрутилася голова, я прилягала і я заснула. Прокинулася хвилин через 10 від криків матері, що я тільки в свій бік почула. Як так, нероба, лінтяйка, поки вона там з моїми дітьми, я тут спати надумала.
Вона виявляється покинула господарство заради мене і приїхала допомоги, а я безсовісна і безтолкова спати посеред білого дня вляглася. Вечері так мати і не дочекалася, моїх пояснень теж. Гримнула дверима, я і не стала нічого казати, вона всеодно вже свої висновки зробила.
А я сиджу і досі не розумію, що я такого зробила? Чи дійсно матері 2 дітей, яка з ніг падає від роботи і домашнього хазяйства не можна 10 хвилин поспати?
