З Валеркою, колишнім хлопцем моєї сестри Олени, ми зберегли теплі дружні стосунки. Олена давно виїхала в інше місто. А Валера іноді заходив в гості на годинку-другу.
Тем для розмов у нас вистачало, та й друзі були спільні. Той Новий рік ми святкували у мене. Зібралася компанія друзів, в тому числі і мій наречений Славік. Прийшов і Валера зі своєю новою дівчиною Анею. У розпал свята виявилося, що закінчуються сигарети. В черговий ларьок побігли ми з Валеркою.
На зворотному шляху ми присіли на лавочку перекурити. Сама не розумію, як сталося, але ми почали цілуватися. Чи то вино, то чи ніжне ставлення одне до одного, то чи цікавість.
В Валерці було стільки пристрасті, що я почала втрачати голову. У наших сумбурних словах між поцілунками було про те, що цього робити не можна, там Славік, там Аня, ми зійшли з розуму, що ми робимо.
Зупинитися було неможливо, але довелося. Було ясно, що тут і зараз статися нічого не може з чисто технічних причин. Віддихавшись, Валерка запропонував зустрітися завтра, у нього є варіант з квартирою друга.
Ми зробили пару кіл навколо будинку, щоб зовсім заспокоїтися і щоб компанія, а особливо Славік і Аня нічого не запідозрили. Адже вони нам довіряли, вони знали, що ми з Валерою – кращі друзі.
На наступний день я з ранку була в сум’ятті. То фарбувалася, то зі злістю змивала макіяж. Зрештою нікуди не пішла. З тривогою очікувала, що Валерка прийде або подзвонить. Що, що я йому скажу ?! А він не прийшов, не подзвонив.
Через кілька днів до мене завалилася галаслива ватага друзів. І Валера був серед них. Я уникала зустрітися з ним поглядом. Що йому сказати, як пояснити?
Коли я вийшла в кухню за посудом, він увійшов слідом за мною. Само собою у мене вирвалося: “Пробач, я чомусь не змогла!” Брови у Валерки поповзли вгору. Він ошелешено спитав: “Так ти, ти не прийшла? Ти теж не приходила?”
Ми реготали так, що з кімнати зажадали, щоб ми зараз же розповіли їм новий анекдот, над яким так весело сміємося.
