Напевно прийшов час поділитися історією мого життя. Мені 25 років, одружена 4,5 років, росте приголомшливий синочок якого люблю більше життя.
Почали зустрічатися з чоловіком коли нам було по 17 років, після армії вирішили жити разом, а вже через рік відбулося наше весілля.
Чоловік виявився справжнім добувачем і намагається забезпечити сім’ю всім необхідним, як батько він дуже хороший, стійко переносить капризи дитини і дуже його любить.
До недавнього часу чоловік був дуже ревнивим що мене страшенно дратувало. Я не могла зустрічатися з друзями, а якщо не відповідала на дзвінки то мене звинувачували у всіх смертних гріхах.
Але останнім часом все змінилося. Він нарешті зрозумів що я йти нікуди не збираюся і мені б радіти АЛЕ.
Тепер я почала сходити з ррозуму через ревнощі. Хоч як такого приводу начебто немає, але я прям відчуваю що щось не так.
Чоловік каже що я сама придумала, сама повірила, сама образилася, а я прямо вбиваю себе зсередини. Незнаю що це, дурість або інтуїція, але раніше зі мною ніколи такого не було.
Як з цим боротися?
