В один момент я втратила і сестру, і чоловіка. Обидва живі, з ними все гаразд, але для мене цих людей більше не існує.
Вони мені рік роги наставляли, обманювали, посміхалися у вічі, а потім з’ясувався такий сюрприз. Звичайно, знати не хочу ні її, ні його.
А найбільше у цій ситуації мене обурює реакція нашої мами. Вона визнає, що сестра вчинила “некрасиво”, але ображається, що я не хочу з цією зрадницею спілкуватися.
У мами аргумент один – ну ви ж не чужі один одному люди. Та краще б були чужими, не так боляче було б.
Ми з моєю молодшою сестрою Любою чудово ладнали з самого дитинства. Звичайно, бували й між нами конфлікти, куди ж без цього, але вирішувалися вони швидко. Чим старші ми ставали, тим менше між нами було цих самих конфліктів.
Різниця між нами невелика, лише рік. Тому ми спілкувалися на одній хвилі та навіть в одній компанії. Жодного разу не помічала, щоб сестра намагалася у мене хлопця відбити, надто різнилися у нас із нею смаки.
Тому коли в моєму житті з’явився Антон, я без жодних побоювань познайомила його з сестрою. Ми з Любою багато часу проводили разом, тому мені було важливо, щоб мій хлопець і сестра не ворогували. Вони спільну мову знайшли швидко, але нічого, що переходить за межу, я не помічала.
Ми зіграли весілля, перейшли жити до квартири чоловіка. Люба часто ходила до нас у гості, у свій час навіть зі своїм хлопцем, за якого, я так думала, вона збиралася заміж. Але потім вони розлучилися і сестра почала ходити в гості одна.
Я не напружувалася, коли приходила з роботи та бачила, як Люба та Антон ганяють чаї на кухні. А що такого? Сестра зайшла в гості, мене не було вдома, і вона мене дочекалася. Антон як вихована людина запропонував їй чай. Все нормально, жодних підозр.
Так воно все і йшло, поки я не прийшла додому у невідповідний момент. Ну і застала чоловіка та сестру у всій красі. Навіть дурне питання “а що тут відбувається” ставити не довелося, все було ясно.
Потім з’ясувалося, що вони вже один рік один одного кохають у всіх сенсах, зустрічаються за моєю спиною, а я все прокліпала своїми очима. Але хто ж знав, що саме дві мої найближчі люди підкладуть мені таку свиню.
Далі було розлучення, переїзд на орендовану квартиру, тому що до батьків я їхати не хотіла – там можна було зустріти Любу, а цього мені не хотілося зовсім.
Стан дуже пригнічений, тому що зраджуй мені чоловік з кимось іншим, я могла б виплакатися на плечі у сестри, і мені стало б легше. Або зрадь мене сестра, я постаралася б знайти втіху у чоловіка. А тут бінго.
Ні з сестрою, ні з колишнім чоловіком спілкуватися не хотіла. Від батьків я дізналася, що вони одружуватися збираються, живуть разом. Думаю, уживуться, вони там одного поля ягоди.
Але найбільше у цій ситуації мене вбиває позиція нашої мами. Звичайно, вона ніби засудила вчинок сестри. Мовляв, так недобре, ай-яй-яй. Наче вона до обіду цукерку з вази вкрала. А від мене мама вимагає, щоб я відновила спілкування з сестрою.
Головний мамин аргумент – ну ви ж не чужі люди. Так от у цьому й проблема, що не чужі. Якби на її місці був хтось інший, так би не боліло. Мене стільки часу обманювали, а я маю витерти сльози й почати з нею спілкуватися, ніби нічого не сталося.
– Це кохання, серцю не накажеш, – намагалася достукатися до мене мама.
Ну так якщо в тебе таке пекуче кохання, то підійди до мене і скажи, що так, мовляв, і так, кохаю я твого чоловіка, аж свербить скрізь, кохання в нас взаємне, давай щось вирішувати. Було б теж боляче, але я зрозуміла б. І я не почувала б себе облитою помиями.
Чоловіка я не виправдовую, він вчинив, як худоба, це не обговорюється. Але мене з ним і спілкуватись зараз ніхто не змушує. Я просто викреслила людину зі свого життя. По ньому вже серце не болить, його зрада зруйнувала добрі до нього почуття.
Якби мама не лізла, то в мене і по сестрі вже не боліло б. Але мама постійно нагадує про Любу. Нещодавно відчитала мене, що я не привітала сестру з днем народження, а це, як мінімум, непристойно. Так, непристойно. А спати з чоловіком сестри дуже пристойно.
Мама все ніяк не може зрозуміти, що справа не в мужику, якого вона забрала – вкрала, мужик не захотів би – ніхто б його нікуди не повів.
Проблема в тому, що вона зі спокійною душею спочатку спала з моїм чоловіком у моєму будинку, а потім сиділа і в очі мені посміхалася. Це вже справжнісінька зрада. І ось її прощати я не збираюся.
