Зараз мені 37 років, двоє діток, дочка та син, я цілком самостійна та самодостатня.
Історію почну з того, що з батьком моєї доньки ми розійшлися, коли їй було 3 роки (зараз 13), але зберегли чудові, дружні стосунки. Тоді мені було 27 років.
Після розлучення я закохалася, безоглядно, в одруженого на той момент чоловіка. Він був на стадії розлучення з дружиною, там теж дочка. Зустрічалися десь рік, він нічого не обіцяв. І вийшло так, що я завагітніла. Довго не думала, вирішила, що дитину залишу (як відчувала, що буде син), настільки я її любила.
При розмові з ним сказала, що жодних претензій до нього не матиму, і надаю йому право вибору, чи хоче він бути з нами. Після чого людина просто зникла з мого життя. Я, як і обіцяла, ніяк його не турбувала, на аліменти не подавала, хоча періодично ми зустрічалися (просто кивок головою на знак вітання та все, як знайомі).
Роки йшли. Я якось дізналася із соцмереж, що він одружився вдруге, не в Україні. Вона живе в Італії, а він, як і раніше, тут, літає до неї у відпустку (у нас вони великі, по 3 місяці). І ось на 23 лютого минулого року, наша зустріч у нічному клубі, майже через 9 років.
Безумство, він приїхав до мене, але розмови не про що. І я розумію, що ці роки нічого не змінили в моєму ставленні до нього, хоча святою не жила, були чоловіки.
Дізнаюсь, що у нього дружина там теж народила, синові 9 місяців, йому ще 2 роки працювати тут. І вранці він просто забрав 2 фотографії нашого сина та пішов.
Невелика ремарка: я завжди знала його адресу та телефон, але ж пообіцяла собі не лізти в його життя, якщо він цього не хоче. Після 23 лютого він знову зникає, десь більш як на пів року. І ось минулого тижня знову дзвінок та його приїзд. І знову я не можу відмовити, і знову все по колу.
В результаті я розумію, що дурепа, розумію, що не потрібна йому, але нічого не можу зробити з собою. Це як наслання. Синові вже майже 9 років. Ось сьогодні він має приїхати.
Це буде їхня друга зустріч за стільки років. Син його не знає, але, я, можливо, ще на щось сподіваюся. Ось зараз сиджу і чекаю на його дзвінок. Чи не дурепа?
