Завжди вважала себе якоюсь не такою, чи що. Думала, що я наче не від світу цього. І хоч мала досить привабливу фігуру, пишне руде волосся, та завжди соромилася своєї зовнішності. А особливо мене дратували веснянки, бо ж першими березневими сонячними промінчиками їх ставало ще більше видно, а я їх не те що соромилася, терпіти не могла.
Всі мої дівчата однолітки були або блондинками, або мали насичений чорний колір волосся, я серед них почувала себе як руда ворона. Через те що так себе не любила навіть на випускний не пішла. Завжди думала про те, як же пощастило тим дівчатам, які народилися такими.
Проходили роки, я, як то кажуть вбралася в пір’ячко, зробила модну зачіску, навчилася робити гарну і пристойну укладку, а ще, підкреслювати свою незвичну фігуру за допомогою одягу і аксесуарів. В цілому, я компенсувала все те, що в юності і дитинстві мені бракувало. Тепер на мене оглядувалися не тому, що я руда і несхожа на всіх, а тому що я особлива, чи просто поміняла свою думку сама про себе.
Коли черговий раз почали домовлятися про зустріч однокласників, на цей раз я згодилася, не без вмовлянь найкращої шкільної подруги, з якою вже років 7 не спілкувалися. Але вона забула покласти слухавку і сказала своєму чоловікові, що рибка на гачку, і тепер у них буде ще один привід посміятися з мене.
Спочатку мене це сильно зачепило, а потім я зрозуміла що нема сенсу з такими людьми сперечатися. В день зустрічі одягла найкрасивішу сукню, найвищі підбори і найважчі сережки з золота із діамантами. Не люблю зазвичай хвальків, але привід вимагав.
Під’їхала я на машині чоловіка,вийшла в його супроводі, і весь вечір ловила на собі різні погляди. Хтось мною пишався, хтось заздрив, хтось навіть не впізнав, але найбільше вражена була та сама подруга. А в кінці вечора я ще й запис телефонної розмови ввімкнула як завершення вечора. Пішла ефектно, більше на таких зустрічах не з’являлася.
